Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - С. Леп'явко
Інтереси західних дипломатів повністю відповідали намірам самого козацтва. Воно виявилося цілком готовим до пропозиції взяти участь у війні проти турків і виявляло в цій справі ініціативу. Уже в 1593 році в Празі, одній зі столиць Габсбургів, з'явилися козацькі посланці. Вони виявили бажання приєднатись до «Священної Ліги». Найдокладніше про можливості козацтва розповів шляхтич Станіслав Хлопицький, який свого часу служив при дворі короля й добре знався на міжнародних відносинах і придворному етикетові. Шляхтич прибув до імператорського двору в листопаді 1593 року з власної ініціативи, однак представився козацьким послом. Хлопицький прагнув отримати особистий визиск від справи, але його приїзд добре прислужився налагодженню відносин між австрійським двором і козацтвом. Насамперед цей візит надав інформацію про дніпровських козаків, про те, що вони є вільним, ні від кого не залежним народом, можуть зібрати вісім-десять тисяч війська й готові допомагати австрійському цісарю в боротьбі з мусульманами. Хлопицький же запропонував використати козацтво для нейтралізації татар, котрих турки завжди залучали до війни як кінне військо. Ця ідея надзвичайно сподобалася австрійським політикам, хоча втілити її не вдалося.
Прагнучи якнайшвидше отримати підтримку козаків, австрійські та ватиканські політики вирішили звернутися безпосередньо до них, оминувши польську владу. Їх не зупинила навіть та обставина, що таким учинком вони прямо порушували дипломатичний етикет, адже козаки були підданими польського короля, а військова справа та міжнародні відносини завжди були прерогативою державної влади.
Австрійський уряд вирішив відрядити до козаків спеціального посла. Ним став досвідчений дипломат Еріх Лясота. Його поїздка на Січ стала знаменною подією в історії козацтва, адже це було перше офіційне посольство, направлене європейськими володарями до козаків. Важливо також те, що завдяки записам Еріха Лясоти європейці дізналися унікальні, як на той час, подробиці про українське козацтво від зацікавленого свідка.
Іншим дипломатом, який мав установити контакти з козаками, став посланець Ватикану Олександр Комулович. Папський престол відрядив його до Польщі та придунайських князівств: Молдавії, Мультянії та Семиграддя (останні два державні утворення є історичними регіонами сучасної Румунії). Комуловичу дали таємне завдання створити спілку володарів цих князівств з українськими козаками, оскільки це б значно зміцнило антитурецьку коаліцію. Комулович повіз із собою два послання до козаків від Папи Римського Климента VIII.
Одне з них було адресоване козацькому гетьманові, ім'я якого не вказували, адже ніхто не знав, хто буде гетьманувати, коли Комулович приїде до України. У зверненні до гетьмана Папа Римський дав високу оцінку козацькому війську: «Ми знаємо, яке славне твоє козацьке військо і тому воно може бути дуже корисним християнському суспільству в боротьбі зі спільними ворогами нашої віри». Другий лист був адресований безпосередньо козакам. У ньому Папа Римський підкреслив, що має «…відомості про вашу хоробрість і воєнну відвагу і добре про це проінформовані».
Поки австрійське й ватиканське посольства лаштувалися в дорогу та їхали до України, козаки встигли розпочати воєнні дії й провести кілька вдалих операцій. Першою з них стала виправа в Молдавію наприкінці грудня 1593 року. Тоді три тисячі запорожців на чолі з гетьманом Григорієм Лободою пішли у важкий кінний похід через степи й переправилися через Дністер. Зимовий похід степом був незвичним для козацтва, особливо для запорожців, котрі зазвичай не мали достатньо коней і були більше відомі як піхота, аніж як кіннота. Крім того, узимку пересуватися засніженим степом було фізично непросто як для людей, так і для коней. Однак розрахунок організаторів походу виявився правильним. Поява козаків у Молдавії серед зими була абсолютно несподіваною й неочікуваною для противника. Не зустрічаючи опору, козаки захопили місто Оргїїв у Молдавії. Там якраз був ярмарок, тому нападникам дісталася багата здобич. А за кілька днів, на початку січня, запорожці спокійно повернулися додому.
Тут варто коротко зупинитися на проблемі військової здобичі, яку самі козаки називали козацьким хлібом. Його здобуття було важливою складовою діяльності козацтва під час походів у «неприятельські землі». Це було не випадково й повністю відповідало військовим традиціям тих часів.
Особливо поширеним було жорстоке «полювання» на здобич серед турків і татар, які залишали після себе випалені – у буквальному розумінні – землі. Разом з тим усі європейські армії того часу так само шукали «військового хліба», який часто був основним засобом їх існування або потенційного збагачення. Часто пошук здобичі спричиняв пограбування населення ворожої сторони, а нерідко й своїх, у зоні конфлікту. Тому сам факт ведення війни в тій чи тій місцевості ніс розорення людям, які мали нещастя проживати там.
Лише з XVIII ст. в європейських арміях став утверджуватися принцип відносної недоторканності мирного населення під час бойових дій. Однак у XVI–XVII ст. здобич вважали цілком законним військовим трофеєм. Існував і чіткий порядок її розподілу. Це можна простежити в усіх збройних силах – від корсарів Френсіса Дрейка до дисциплінованих частин французьких, німецьких, австрійських та інших європейських армій. Тому, якщо на здобич полювали зібрані й фінансовані державою війська, це тим паче було необхідне козацтву, яке не отримувало ніякої матеріальної підтримки від держави. «Козацький хліб» давав можливість не лише виживати у складних умовах прикордонної війни, але й дозволяв підтримувати бойову готовність, оскільки для козаків найціннішим трофеєм була холодна та вогнепальна зброя, особливо гармати.
За три місяці після грудневого походу, у середині березня 1594 року запорожці на чолі з тим же Лободою рушили в новий похід, цього разу морський. Зібралося тисяча триста вояків на сорока чайках. Запорожці спустилися Дніпром до моря, потім пропливли уздовж морського берега до гирла Дністра й напали на Білгород (Аккерман) – велике турецьке місто-фортецю Причорномор'я. Білгород був одним із міст, які спеціалізувалися на торгівлі українськими бранцями, – місцеві купці наживалися на цьому. Від полонених татар козаки також знали, що в Білгороді збиралося турецьке військо для походу в Угорщину, але їх це не зупинило. Поява козаків біля стін Білгорода знову стала для противника цілковитою несподіванкою. Адже цього часу на Дніпрі ще не повністю скресла крига
