Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

Ред. колл. Сенцов Л.С. (отв. ред.) и др. / Волгоград: Волгоградск. юрид. ин-т МВД РФ, 1998. С. 8.">[79]. Іншими словами, зміст кримінального закону вимагає наявності певної форми свого закріплення та виразу зовні. “Система кримінального закону, – пише О.І. Коробєєв, – не може існувати інакше як знакова система. Свою зовнішню оформленість вона отримує за допомогою мови, яка у цьому випадку виконує комунікативну функцію – функцію носія, передавача інформації про зміст кримінального законодавства взагалі і кримінально-правових заборон зокрема (курсив мій – Ю.П.)”[80]. Таким чином, приписи, що становлять зміст кримінального закону, об’єктивізуються зовні через мовленнєву знакову систему.

Загальновизнаним у літературі є положення про те, що будь-який закон, у тому числі й кримінальний, є видом нормативно-правового акту. Іноді спеціально підкреслюється, що це писаний (письмовий) нормативно-правовий акт[81]. Саме текст закону, тобто слова і цифри, за допомогою яких законодавець формулює окремі статті кримінального закону, на думку З.А. Тростюк, є формою виразу змісту кримінального закону[82]. Думки про те, що “текст закону … це словесно виражений та закріплений у документі зміст закону” дотримується і С.С. Алексєєв[83], а М.С. Строгович писав, що зміст закону виражається у його тексті – “букві” закону[84].

Про те, що формою будь-якого закону може бути лише текст нормативно-правового акту, хай непрямо, але говорить і Конституція України. Так, у частині 1 статті 94 говориться, що “закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України”. Про “підписання” закону Президентом України говориться у частинах 2, 3, та 4 цієї ж статті. Очевидно, що процедура підписання (промульгації) може мати місце лише відносно письмового нормативно-правового акту. Таким чином, законодавчий припис як зміст закону, не може об’єктизуватися зовні інакше, як у його тексті. І навпаки – лише у тексті закону і може бути відображений його зміст. Форма вираження закону впливає на його правильне розуміння, усвідомлення, а, врешті-решт, і застосування. Тому закон з точки зору форми його закріплення повинен бути високо інформативним, однозначним, семантично витриманим[85], чітким, доступним для розуміння, виключати усілякі неясності та колізії[86].

Проте не всякий текст може бути формою кримінального закону, а лише такий, який був сформульований уповноваженим на те органом за визначеною процедурою. Саме тому в більшості визначень загального поняття закону і спеціального поняття кримінального закону вказується на суб’єкта, який його приймає. В радянській юридичній літературі часто стверджувалося, що закон – це акт державної влади[87]. У теперішній час одні дослідники продовжують дотримуватися вказаної точки зору[88], інші стверджують, що закон – це акт вищого представницького чи законодавчого органу влади[89], треті вказують на можливість прийняття закону як вищим представницьким (законодавчим) органом влади, так і всенародним референдумом[90].

Конституція України чітко визначила суб’єкта прийняття законів. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 85 прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Крім того, будь-який закон (крім тих, що названі в статті 74 Конституції України), у тому числі й кримінальний може бути прийнятий на всеукраїнському референдумі. При цьому, в обох випадках при прийнятті закону має бути дотримана відповідна процедура. Так, якщо кримінальний закон приймається Верховною Радою України, то ця процедура має здійснюватися відповідно до положень Конституції України та Регламенту Верховної Ради України[91], якщо ж закон приймається всеукраїнським референдумом, то мають бути дотримані правила визначені Конституцією України та Законом України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”[92].

Отже, виходячи з викладеного вище, можна дійти висновку про те, що формою кримінального закону є його текст як нормативно-правового акту, прийнятого у порядку встановленому Конституцією України для прийняття законів.

Зрозуміло, що розроблення проблем форми і змісту закону, у тому числі закону кримінального, безумовно, має ще великі перспективи. Вони стосуються, наприклад, визначення окремих характеристик форми і змісту кримінального закону, структури його форми і змісту, переходів їх з одного в інше тощо. Однак, таке дослідження з одного боку, виходить за рамки даної роботи, з іншого – не виправдовується її метою. Тому не вдаючись до більш детального аналізу цих категорій, зазначу наступне. Виходячи із запропонованого розуміння форми і змісту кримінального закону, поняття останнього може бути визначене таким чином. Кримінальний закон – це прийнятий у встановленому Конституцією України порядку письмовий за