Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

говорить. Інші ж, які навчилися філософувати правильніше, розуміючи, що Земля рухається, зі всіх сил намагаються витиснути те саме і з Письма, хоч воно явно суперечить цьому. Воістину я дивуюся їм. Невже, питаю, ми зобов’язані вірити, що воїн Ісус знав астрономію? І що йому не могло бути відкрито чудо? Або що сонячне світло не могло довше звичного бути над горизонтом, якщо Ісус не розумів причини цього? Справді, мені і те й друге здається смішним. Отож я вважаю за краще сказати відверто, що Ісус [Навин] не знав справжньої причини того більш тривалого світла і що він і весь присутній натовп разом з ним думали, ніби Сонце в щоденному русі рухається навколо Землі і в той день на деякий час зупинилося. І саме це, вони гадали, є причиною того більш тривалого світла, не звернувши увагу на те, що внаслідок надміру льоду, який був на той час у повітряних шарах («Книга Ісуса Навина», 10:11), рефракція могла бути сильнішою від звичної або щось подібне, чого ми тепер не досліджуємо. Так само і знамення тіні, що відступала, було відкрито Ісаї згідно з його розумінням, а саме: через відступ Сонця назад14. Бо він думав, що Сонце рухається, а Земля перебуває у спокої, і про неправдиві сонця він, можливо, ніколи навіть уві сні не думав.

Це ми можемо стверджувати без усякого сумніву, бо знамення могло справді мати місце і бути провіщене цареві Ісаєю, хоча пророк і не знав справжньої його причини. Про будівлю Соломона, якщо тільки її дав Бог в одкровенні, слід сказати те саме, тобто: що всі її виміри були відкриті Соломонові з огляду на його розуміння і думку. А оскільки ми не повинні вірити, що Соломон був математиком, то можемо стверджувати, що він не знав відношення між окружністю і діаметром кола і думав заодно з гуртом робітників, що воно рівне 3 до 1. Тому, коли дозволяють собі говорити, що того тексту («І книга Царів», 7:23) не розуміємо, то я справді не знаю, що ми можемо зрозуміти в Письмі; адже там оповідь про будівництво ведеться просто і чисто історично. Якщо ж на додачу дозволять вигадувати, що Письмо містить інакшу думку, але з якоїсь невідомої причини написано так, то тоді вийде не що інше, як цілковите спотворення всього Письма, бо всякий буде у змозі говорити з рівним правом те саме про всі місця Письма. І таким чином усе, що тільки може людська злоба вигадати нісенітного й дурного, — все це дозволено буде захищати і виконувати, підкріплюючи авторитетом Письма.

Але те, що ми стверджуємо, не містить нічого нечестивого, бо Соломон, Ісая, Ісус та інші хоч і були пророками, але все ж були людьми, і треба думати, що ніщо людське їм не було чужим. Так само й Ноєві було відкрито згідно з його розумінням, що Бог знищить рід людський, тому що він вважав, ніби світ поза Палестиною є незаселеним15. І не тільки таких речей, але й інших, важливіших, пророки без шкоди для благочестя могли не знати і справді не знали. Адже стосовно божес­твенних атрибутів вони нічого особливого не вчили, але мали про Бога вельми пересічну Думку. До цього і пристосовувались їхні одкровення, як я зараз покажу на багатьох свідченнях Письма. Тому легко можна буде побачити, що пророків вихваляють і славлять не так заради вивищення і внаслідок переваги їхнього розуму, як заради благочестя і постійності їхнього духу.

Адам був перший, кому Бог відкрився. Але він не знав, що Бог всюдисутній і знає все, тому й сховався від Бога і намагався спокутувати свій гріх перед ним, так ніби перед ним була людина. Тому Бог і був відкритий йому згідно з його поняттям, тобто: як не всюдисутній і такий, що не знає Адамового місця перебування і гріха. Адже Адам чув, або здавалося йому, ніби чує, що Бог гуляє по саду, кличе його і питає, де він, потім питає його з приводу його сором’язливості, чи не їв він від забороненого дерева. Адам не знав жодного іншого атрибута Бога, крім того, що Бог — творець усіх речей. Каїну Бог був відкритий також за його поняттям, тобто: як такий, що не знає людських справ. Та Каїнові для спокути свого гріха і не треба було мати більш вивищеного знання про Бога. Лаванові Бог відкрив себе як Бог Авраама, тому що він вірив, що всякий народ (natio) має свого особливого Бога («Буття», 31:29). Авраам також не знав, що Бог всюдисутній і передбачає всі речі. Бо, щойно він почув присуд содомітам, він попрохав Бога не приводити його до виконання, не довідавшись, чи всі гідні тієї покари. Авраам-бо говорить («Буття», 18:24): «Може, є п’ятдесят праведних у цьому місті». Й іншим Бог не відкривався тому ж. В уяві Авраама він-бо говорить [у вірші 21] так: «Зійду ж я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до мене.., а як ні — то (справу) побачу». І божественне свідчення про Авраама («Буття», 18:19) нічого не містить, окрім одного послуху та того, що він своїх домашніх навчав справедливого й доброго, але воно не говорить, щоб він мав про Бога високу думку.

Мойсей також недостатньо розумів, що Бог всюдисутній і що всі людські дії спрямовуються тільки за його рішенням. І хоча Бог сказав йому («Вихід», 3:18), що ізраїльтяни будуть його слухатися, проте він має сумнів і заперечує («Вихід», 4:1): «Таж вони не повірять мені, і не послухають...» Тому і йому Бог був відкритий як байдужий до майбутніх людських дій і як такий, що не знає про них. Бо він дав йому два знамення і сказав («Вихід», 4:8): «І станеться, коли не повірять тобі, і не послухають голосу першої ознаки, то повірять голосу ознаки наступної. І станеться, коли вони не повірять також обом тим ознакам... то ти візьмеш води з Річки» і т. д. І справді, якби хто захотів без упередження розібрати міркування Мойсея, то явно побачив би, що думка Мойсея про Бога зводилася до того, що він — істота, що він завжди існував, існує і завжди буде існувати. Саме з цієї причини він і називає його іменем Єгова, яке гебрейською мовою виражає ці три часи існування16. Про його ж природу Мойсей навчав лише, що він милосердний, добрий тощо і найвищою мірою ревнивий, як це виявляється з вельми багатьох місць «П’ятикнижжя».

Потім він вірив і вчив, що ця істота (ens) так відрізняється від усіх інших істот, що жодне зображення якоїсь видимої речі не може її виразити; і що її не можна бачити, не так через невідповідність (rei repugnantiam), як через людську слабкість; і крім того, що вона з погляду могутності є істотою особливою або унікальною (unicum). Він припускав також, що є істоти, які (без сумніву, за велінням і наказом Бога) заступають місце Бога, тобто істот, яким Бог дав авторитет, право, і могуть керувати народами, піклуватись і дбати про них. Але про цю