Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик
Місто Корсунь, діставши королівські привілеї, швидко зростало і невдовзі (1585 р.) стало центром окремого староства Київської землі. Східними кордонами староства були річки Тясмин та Дніпро (у районі Вужина і Крилова). Крайніми містами на сході були Сахнів Міст (Сахнівка), Сміла, Данилова Слобода (Медведівка), Крилов і Чигирин. На півдні Корсунське староство межувало з «Диким Полем» і сягало річок Синьої Води (Синюхи), Південного Бугу, Висі та Тясмину. Крайніми населеними пунктами були Чигирин, Данилова Слобода і Торговиця. Західний кордон староства пролягав по річках Синиці й Гірському Тікичу. Крайніми містами на заході були Торговиця, Звенигородка (до 1636 р.), Вільшанка та Лисянка. Північна межа Корсунського староства перетинала велику луку річки Рось. Крайніми межами були Стеблів, Корсунь та Сахнів Міст. У наш час на території колишнього Корсунського староства лежить більша частина Корсунь-Шевченківського, Лисянського, Звенигородського, Шполянського, Смілянського, Чигиринського, Городищенського та Кам'янського районів Черкаської області.
За адміністративно-територіальним поділом Корсунське староство належало до Житомирського повіту Київського воєводства, у повітовому центрі якого — Житомирі — містився ґродський суд для вирішення кримінальних справ та цивільних суперечок. Під час засідання ґродського суду в Житомирі збирали раду з офіційних осіб. Призначався день, коли возний відкривав ґродську книгу, де кожний міг записати скаргу, привілей чи заповіт, адже в ті часи оригінал документа з різних причин легко можна було втратити. Доступ до ґродських книг мали староста, писар та суддя. Вищою судовою інстанцією для жителів Корсунського староства був коронний трибунал у Луцьку, а з 1589 р. — у Люблині. У ньому, серед інших депутатів, було 4-5 представників шляхти Київського воєводства. До трибуналу надходили апеляції жителів воєводства.
Про значення Корсуня вже у XVI ст. свідчить хоча б той факт, що з нього походив архімандрит Данило Корсунський, паломник до Єрусалима[38].
1 березня 1585 р. польський король пожалував Корсуню герб: «лук жолтый натягненый и стрилу на тативи наложеную, в червоном полю». Нам пощастило виявити в Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі — ЦДІА України у Києві) невідомий список цього документа, який зняли з оригіналу у середині XIX ст. (очевидно, це зробив хтось із членів Київської археографічної комісії). Наведемо його текст повністю за спрощеними правилами транслітерації:
«Стефан, Божею милосцю король полский, великий князь литовский, руский, пруский, киевский, волинский, подляшский, мазовецкий, самогитский, инфлянтский, кн.(я)жа семиградское и инных.
Ознаймуем тим листом нашим всім вобец и кождому зособна, кому то відат належит, нинешним и напотом будучим, иж для ліпшой безпечности и пожитку панств наших посполитое коронное місто, названое Корсунь, которое в земли Киевской в старостве Черкаском, ново на пустини на шляхах табанских [явна помилка копіїста. Має бути: „татарських“. — Ю. М., С. С.] посідает, хотячи на тамтой Україні укґрунтовати, ужесмо его и особливим привилеєм и листи нашими фундовали право німецкое и певные вольности там наданы, то так тепер ветесмы в своем прошений от преречоных подданих наших міщан того міста Корсуни, абихмо тому місту новозаложоному, прикладом инших міст наших герб, то єсть лук жолтый натягнений и стрилу на тативи наложеную, в червоном полю дали. А так ми прозбу их слушную з ласки нашои кролевскои и за причиною певних панов рад наших того помененого гербу к оному місту Корсуню и подданим нашим мещаном корсунским позволилисмо и тим листом нашим до того міста вічними часи надаєм. Которий герб в сем листі нашем ест значне виражон и вьшалеван [копію малюнка герба, подану у цьому ж документі, ми з технічних причин не наводимо. — Ю. М., С. С.]. Яко уже из сего часу зараз преречоные міщане корсунские и по ним там будучие на всі потомные вічние часи. Так по печати до всяких прав своих посполитих и судових месцких, яко теж и на хорунгве міют уживати и с тою ся веселити мают справуючися во всем водле фундушу волности им од нас наданних од всякого оближеня права посполитого. А для ліпшой віры и свидецтва тот лист рукою нашою королевскою подписали, печать нашу коронную до него приложити есмо розсказали.
Писар [...] [пропуск у тексті. — Ю. М., С. С.] волном коронном
М[іся]ца февраля року от Рождества Христова 1585, а кролеваня нашего року 9.
Stephanus Rex»[39].
Жителі Корсуня брали активну участь в освоєнні незаселених земель. Так, навесні 1590 р. Микола Повольний, служебник брацлавського підкоморія Лавріна Пісочинського, доповідав своєму зверхникові про розбудову Городища, у якій брали участь 150 жителів Корсуня, а також жителі Білої Церкви та інших міст. Вони, зокрема, збудували тоді дві пекарні і дві комори, тощо[40]. Ці повідомлення допускають можливість участі корсунців і в розбудові Шендерівки, тут згадуються і