Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є - Брене Браун

Окрім того, щоб викинути з голови оці всі «якщо» і «коли», ще однією важливою складовою прийняття власного життя і впевненості у власній самодостатності є розуміння того, що таке кохання і душевна близькість. Як не дивно, хоч ми їх відчайдушно потребуємо, але рідко говоримо про те, чим вони насправді є і як виявляють себе. Придивімося до них уважніше.

Визначення кохання і душевної близькості

Я роками уникала у своїх дослідженнях слова «кохання», тому що не знала, яке визначення йому дати, і не була впевнена, що фраза «Ну, ти в курсі, кохання» буде придатною. Я також не могла покластися на цитати або слова з пісень, як би сильно вони мене не надихали і якими би правдивими не здавалися. Не для цього я стала науковцем.

Як би сильно ми не потребували і не прагнули кохання, ми не марнуємо часу на розмови про те, що воно означає. Подумайте про це. Ви можете щодня говорити «Я кохаю тебе!», але коли востаннє ви серйозно обговорювали з кимось значення цього слова? У такому сенсі кохання — це віддзеркалення сорому. Ми відчайдушно опираємося сорому і не бажаємо про це розмовляти. Однак єдиний спосіб його позбутися — поговорити про нього. Можливо, нас лякають такі теми, як кохання і сором. Більшості з нас подобається відчуття безпеки, визначеності та ясності. Сором і кохання вкорінені у вразливість і ніжність.

Душевна близькість — це ще одна тема, невід’ємна від людського буття, але її рідко обговорюють.

Більшість із нас уживають терміни «влитися в товариство» і «стати близькими» як взаємозамінні. І, як і багатьом із вас, мені добре вдається «вливатися». Ми точно знаємо, як виборювати схвалення і сприйняття. Ми знаємо, що вдягати, про що говорити, як зробити людей щасливими, про що краще не згадувати — ми вміємо змінювати забарвлення, наче хамелеони, кілька разів на день.

Один із найбільших сюрпризів цього дослідження — відкриття, що «вливання» і близькість — це різні речі. У першому випадку йдеться про те, щоб оцінити ситуацію і стати тим, ким потрібно, щоб нас прийняли. Близькість натомість не вимагає, щоб ми змінювалися; вона вимагає від нас бути самими собою.

Перш ніж поділитися з вами своїми визначеннями, я би хотіла висвітлити три моменти, які я називаю істинами.

Кохання і близькість завжди залишатимуться непевними. Хоча зв’язки з людьми і близькі стосунки — це найважливіші складові життя, ми просто не здатні точно їх визначити. Подібні концепції не перенести на бланки із заздалегідь запропонованими відповідями. Стосунки і зв’язки між людьми зав’язуються у площині, непідвладній визначенням, у площині, яку ми ніколи уповні не дослідимо і не зрозуміємо. Кожен, хто наважується пояснити кохання і близькість, від усієї душі сподівається відповісти на питання, на яке не існує відповіді. І я також.

Кохання і близькість нерозривно пов’язані між собою. Одне з найдивовижніших відкриттів під час мого дослідження — це те, що певні терміни крокують пліч-о-пліч з іншими. Я не можу розділити поняття кохання і близькості, тому що коли люди розповідали про одне, вони завжди згадували інше. Те саме стосується понять радості і вдячності, про які я писатиму далі. Коли емоції або переживання так тісно переплетені в розповідях людей, що оповідачі не згадують одне без іншого, це не випадковий збіг; це навмисний союз. Кохання і близькість нерозривно пов’язані між собою.

Я абсолютно у цьому впевнена. Зібравши тисячі історій, я можу стверджувати: глибоке відчуття кохання і близькості — це незбагненна потреба чоловіків, жінок і дітей. Біологічно, розумово, фізично і духовно ми створені для того, щоб кохати, бути коханими і належати комусь душею й тілом. Якщо ця потреба незадоволена, ми не здатні функціонувати так, як повинні. Ми «ламаємося». Розпадаємося на частини. Ціпеніємо. Відчуваємо біль. Робимо боляче іншим. Починаємо хворіти. Звісно, існують й інші причини хвороб, душевного спустошення і болю, але відсутність кохання і близькості завжди призводить до страждань.

Мені знадобилося три роки, аби після десятиліття опитувань вирізьбити ці поняття і визначення. Розгляньмо їх.

Кохання

Ми навчаємося кохати, коли дозволяємо іншій людині побачити і пізнати наше найвразливіше і найсокровенніше «Я», і коли шануємо духовний зв’язок, який виникає завдяки цьому, з довірою, повагою, добротою і ніжністю.

Кохання — це не те, що можна дати чи отримати; це те, що ми плекаємо і вирощуємо; це зв’язок, який може виникнути між двома людьми лише тоді, коли він існує у кожному з них — ми можемо кохати інших з тією ж силою, з якою кохаємо себе.

Сором, відчуття провини, неповага, зрада і відкидання емоцій пошкоджують коріння, з якого зростає кохання. Кохання може вижити тільки тоді, якщо ці пошкодження виявлені, зцілені і нечисельні.

Душевна близькість

Близькість — це вроджена людська потреба бути частиною чогось більшого, ніж сама людина. Оскільки це прагнення таке природне, ми часто намагаємося задовольнити його, догоджаючи іншим і шукаючи схвалення, що є не лише неповноцінним замінником близькості, але часто перешкодою до неї. Оскільки справжня близькість виникає лише тоді, коли ми показуємо світові наше справжнє недосконале «Я», наше відчуття близькості ніколи не може бути більшим, ніж рівень власного прийняття себе.

Я довго розмірковувала над цими визначеннями, тому що часто не хотіла, щоб вони виявилися правдивими. Інша річ, якби я вивчала вплив пташиного посліду на родючість ґрунту, але моя тема є особистою і часто болісною. Інколи, коли я бралася за дані, щоб визначити наведені вище поняття, то починала плакати. Я не хотіла, щоб ступінь моєї любові до себе визначав те, як сильно я люблю своїх дітей або чоловіка. Чому? Тому що любити їх і погоджуватися з їхньою недосконалістю значно легше, ніж скерувати промені добра й кохання на себе.

Якщо ви поглянете на визначення кохання і поміркуєте над тим, що це означає у випадку любові до себе, то отримаєте чітку відповідь. Вчитися любити себе означає навчитися собі довіряти, поважати себе, бути добрим і лагідним до себе. Це складне завдання, зважаючи на те, як суворо більшість із нас ставиться до себе. Я знаю, що можу розмовляти із собою так, як ніколи би не наважилася розмовляти з іншою людиною. Багато хто з нас похапливо виносить собі вирок: «Боже, я така дурепа!» або: «Господи, я такий ідіот!» Це так само неприйнятно, як назвати людину, яку ми любимо, дурепою або ідіотом. А негативна розмова із собою погано впливає на нашу здатність любити себе.

Я недарма використовую слова «вроджений» і «природний» у визначенні близькості. Я переконана, що бажання близькості закладене в нашій ДНК і, найімовірніше, пов’язане з найпримітивнішим інстинктом виживання. Зважаючи на те, як складно у нашому суспільстві перфекціонізму прийняти себе таким, який ти є, і розуміючи, як життєво необхідна нам близькість, не варто дивуватися, що ми все життя намагаємося догоджати іншим й отримувати схвалення.

Значно легше сказати «Я буду будь-ким або будь-чим, якщо тобі потрібно, і стільки часу, скільки відчуватиму себе частиною твого світу». Ми готові вступити в банду або стати пліткарем, ми робитимемо будь-що, аби догодити, якщо повіримо, що це задовольнить нашу потребу у близькості. Але так не буває. Ми можемо належати душею іншим, лише залишаючись собою і приймаючи себе такими, якими ми є.

Кохати і бути близькими

Почати з того, щоб завжди думати про кохання як про