Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
5. Принцип невідворотності виконання і відбування покарань означає безумовність виконання уповноваженими органами і установами покарання призначеного за вироком суду і безумовність його відбування засудженим та його обов’язок зазнати кару за вчинений злочин (статті 4, 9 КВК).
6. Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання є похідним від таких принципів кримінального права, як диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності. Диференціація виконання покарання полягає в тому, що до різних категорій засуджених залежно від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки в процесі відбування покарання застосовується каральний вплив у різних обсягах. Засуджені, відповідно до цього принципу, розподіляються на більш або менш однорідні групи з метою застосування до них відповідних вимог режиму і засобів впливу, а також для запобігання негативного впливу з боку осіб, які вчинили повторно злочини або засуджені за тяжкі злочини, на інші категорії засуджених. Один із методів диференціації виконання покарання — направлення їх для відбування покарання до різних органів і установ виконання покарань залежно від виду призначеного покарання, класифікація засуджених і розподіл їх по виправних колоніях різного рівня безпеки (статті 11—19, 92 КВК). Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на обліку не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого, які враховуються при відбуванні ним покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 7 КВК України, засоби виправлення і ресоцалізації засуджених застосовуються з урахуванням особистості засудженого, характеру і ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Крім того, залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання йому можуть бути змінені умови тримання шляхом переведення до різних структурних дільниць у межах однієї виправної колонії (ресоціалізації, соціальної реабілітації або посиленого контролю) чи до виправної колонії іншого рівня безпеки (статті 94—101 КВК), що тягне за собою або збільшення обсягу його прав, або звуження його правового статусу.
7. Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки являє собою принцип поєднання методів переконання та примусу як загальнодержавних методів державного управління. Цей принцип проявляється в тому, що в процесі виконання і відбування покарання до засудженого застосовуються і каральні, і виховні засоби впливу. Даний принцип втілюється у зміні умов тримання засуджених, застосуванні до засуджених до різних видів кримінальних покарань заходів заохочення і стягнення, передбачених у статтях 67—68, 46, 82—83, 130, 132, 144—145 КВК України.
8. Принцип поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Основними засобами виправного впливу, тобто засобами виправлення і ресоціалізації, які застосовують до засуджених, згідно з ч. 3 ст. 6 КВК України, є: режим, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправного впливу застосовують тоді, коли самої лише кари за вчинений злочин недостатньо для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засудженого. У найповнішому обсязі засоби виправного впливу застосовують до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі, направлення у дисциплінарний батальйон, обмеження волі, арешту.
9. Принцип участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань, у тому числі і здійснення виховної роботи із засудженими, закріплений у ст. 25 КВК України, а форми і порядок її здійснення регламентуються окремими нормами цього кодексу, іншими законами та підзаконними нормативними актами України. Така участь громадськості у поєднанні з громадським контролем за дотриманням прав і свобод людини при виконанні кримінальних покарань є загальновизнаною необхідністю та умовою нормального розвитку Державної кримінально-виконавчої служби і практики виконання кримінальних покарань. Головне завдання передбаченої участі громадськості — забезпечення відкритості органів і установ виконання покарань для суспільства, представники якого беруть реальну участь у вирішенні проблем, які виникають в діяльності ДКВС, та наданні допомоги у проведенні виховної роботи й соціальної реабілітації засуджених. У цьому розумінні, суспільство через певні громадські утворення приймає на себе піклування над тими, хто порушив закон і довів, що не здатний жити за соціальними правилами й нормами. Після відбуття призначеного покарання, а в деяких випадках і під час його відбування, засуджені повертаються в суспільство з тими ж проблемами та ставленням до правил людського співжиття. Вони повертаються у ті самі умови та до того самого кола, де було вчинено злочин. Тому, вочевидь, без соціалізації (адаптації в суспільство) більшість таких осіб просто приречені на вчинення нових злочинів. Змінити ситуацію може лише суспільство, а виконати подібну місію здатні його представники — громадські організації та окремі громадяни.
Інше, не менш важливе завдання участі громадськості — це громадський контроль в органах і установах виконання покарань. Державна кримінально- виконавча служба як державний інститут, до завдання якого входить реалізація законодавчо визначених обмежень прав і свобод людини, не може бути вільною від контролю з боку суспільства. Система органів і установ виконання покарань покликана захищати не свої власні, а суспільні інтереси, тому громадськість і має право не тільки вимагати від неї належного виконання законів і дотримання прав людини, а й не повинна залишатися осторонь від проблем ДКВС. Подібне поєднання громадського контролю та надання допомоги як засудженим, так і ДКВС у вирішенні існуючих проблем і складає зміст принципу участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.
10. Необхідно звернути увагу на той факт, що наведений законодавцем у коментованій статті перелік принципів кримінально-виконавчого законодавства викликає багато запитань у науковців і не є безспірним. Так, навряд чи можна погодитися з тим, що серед принципів кримінально-виконавчого законодавства у ст. 5 КВК України названі принципи: демократизму, взаємної відповідальності держави