Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан

Завдання 5 гвардійської танкової армії, пов’язане з маневром на новому напрямку, було досить важким. Непролазна багнюка сковувала просування танків. Однак цей маневр треба було обов’язково здійснити, і він був успішно проведений. Вихід танкової армії в призначені для неї райони зумовив активний розгром оточених дивізій і виключив будь-яку можливість прориву угруповання гітлерівського генерала Штеммермана до військ, що діяли з зовнішнього фронту. Наступні події підтвердили це.

Авіація фронтів завдала ударів по танкових частинах противника, паралізувала дії ворожої авіації, що намагалась подати допомогу оточеним дивізіям. Разом з тим радянські льотчики надійно прикривали свої війська з повітря. Варто при цьому відзначити, що наші авіатори, незважаючи на винятково несприятливі умови погоди, виконали свої завдання блискуче.

Як приклад можна навести епізод нічного бомбардування ворога. Мені доповіли, що в районі Шендерівки спостерігається велике скупчення ворожих машин і танків, а також пожвавлення піхоти. Треба було терміново скинути туди освітлювальні й запалювальні бомби і тим самим вигнати гітлерівців у відкрите поле. Я розумів, що виконання цього завдання в складних метеорологічних умовах буде, звичайно, пов’язано з риском. У розмові по телефону командуючий 5 повітряною армією генерал-лейтенант С. К. Горюнов пояснив мені труднощі польотів при несприятливій погоді. Я запропонував йому звернутися до льотчиків з проханням добровільно вилетіти на виконання бойового завдання. На цей заклик 18 екіпажів літаків 392 авіаційного полку 312 авіаційної дивізії доповіли про готовність негайно вилетіти на бомбардування. Першим піднявся літак капітана В. А. Заєвського і штурмана — молодшого лейтенанта В. П. Лакатоша. Вони скинули запалювальні бомби в районі скупчення військ і бойової техніки ворога. Загорілись машини й повозки. Вдало здійснили бомбометання й інші екіпажі. Використовуючи вогнища пожеж як орієнтири, по ворогові вдарила наша артилерія.

І тепер, згадуючи цей епізод — політ наших льотчиків вночі, під час хуртовини і сильного вітру на такій легкій машині, як ПО-2, я відчуваю гордість за радянських воїнів. Це яскравий приклад мужності й героїзму, духовної краси радянського воїна, що йде на подвиг в ім’я Батьківщини!

Хотілося б коротко спинитися на такому питанні, як керування військами при проведенні операції по оточенню й розгрому великого угруповання противника. У такій складній і динамічній обстановці було немало труднощів, проте головні події і вирішальні зміни на фронті вдавалось помічати своєчасно. При керуванні військами широко використовувались усі технічні засоби зв’язку. Але особисте спілкування командирів з підлеглими, як показує практика, — найбільш дійовий засіб управління військами. Для пересування і виїздів в умовах бездоріжжя командуючими широко застосовувались літаки ПО-2 і танки. Надійному керуванню також сприяло наближення командних пунктів командуючих арміями, командирів корпусів та дивізій до військ. Так, спостережний пункт командира 5 гвардійської повітрянодесантної дивізії генерала П. І. Афоніна знаходився за півтора кілометра від противника в напрямку його можливого прориву. Це дозволило не тільки своєчасно встановити початок руху німців з району Комарівки, але й терміново вжити необхідних заходів для ліквідації спроби прориву з оточення.

Як же розгортались події далі?

Продовжуючи напружені бої, війська 2 Українського фронту до кінця лютого стиснули кільце оточення до краю. Дані розвідки свідчили про те, що гітлерівці зроблять спробу вирватися з оточення. Будучи загнаними в обмежений район, який прилягав до населеного пункту Шендерівки, вони мали дві можливості: або здаватись, або прориватись напролом.

І справді, втративши всяку надію на допомогу ззовні, командування оточеного угруповання вирішило здійснити в ніч на 17 лютого останню відчайдушну спробу вирватися з «котла».

Якщо снігопад і хуртовина якоюсь мірою підбадьорювали німців і вони розраховували прорватися, непомітно вислизнути з кільця, то удари нашої авіації й артилерії змішали їхні плани. Після бомбардування й артилерійського обстрілу противнику потрібен був час, щоб навести порядок у своїх підрозділах, і, таким чином, його розрахунки на раптовість, ніч і хуртовину провалились.

Війська, що брали участь у розгромі оточеного угруповання, були попереджені про наміри гітлерівців. Пильність була найвищою. Командування всіх ступенів, офіцери штабів, командири частин і підрозділів, гарматні обслуги й танкові екіпажі перебували на своїх місцях.

О 3 годині ночі гітлерівці, користуючись сильним снігопадом і хуртовиною, щільними колонами рушили з району Шендерівки й Хильок на наші позиції. Натиск ворога прийняли на себе частини 27 і 4 гвардійської армій. Одночасно була подана команда 18 і 29 танковим корпусам і 5 гвардійському Донському козачому кавалерійському корпусу: йдучи назустріч один одному, полонити або знищити противника.

На ранок 17 лютого з усім угрупованням ворога було покінчено. За безглузду й злочинну впертість гітлерівського командування, що відхилило 8 лютого наш ультиматум про капітуляцію, заплатили ціною свого життя десятки тисяч німецьких солдатів. Ось що розповіли про останні дні оточеного угруповання полонені з танкової дивізії СС «Вікінг»: «Ми були в розпачі. У ніч на 17 лютого солдатам видали по посиленій порції горілки і дозволили з’їсти недоторканний запас продуктів. О 2 годині був оголошений наказ, в якому говорилось, що на допомогу ззовні більш нема чого розраховувати. На світанку була здійснена остання і найвідчайдушніша спроба вирватися з кільця. У нашій колоні попереду йшла дивізія СС „Вікінг“, за нею — мотобригада СС „Валлонія“. Замикали колону штаби й залишки 72 і 112 піхотних дивізій. Гармати, автомашини, все воєнне спорядження і навіть особисті речі було наказано кинути. Ледве ми пройшли 300 метрів, як на нас рушили російські танки. Вони ввірвалися в гущу колон і гусеницями утюжили й давили ряди солдатів. За танками з’явилися козаки. Вся колона була знищена. Нам вдалося сховатися біля розбитих автомашин. Наступного дня ранком ми здалися в полон».

Так закінчилася повним розгромом і полоном оточеного угруповання ворога Корсунь-Шевченківська операція... Внаслідок цієї перемоги були сильно ослаблені й деморалізовані німецько-фашистські війська, що діяли на Правобережній Україні, створювались сприятливі умови для розгортання дальшого наступу до