Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

його невідбутої частини більш м’яким покаранням засуджений фактично розпочинає відбува­ти якісно новий вид кримінального покарання. Тобто, у такому разі підставою для застосування до особи правообмежень, властивих відповідному виду по­карання, буде Указ Президента України про помилування, хоча формально інститут помилування, як і амністії, являють собою інститути звільнення від відбування покарання. Стаття 5. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань

Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диферен­ціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання пока­рання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

1. Стаття, що коментується, визначає основні принципи кримінально-ви­конавчого законодавства, виконання і відбування покарань. Принципи — це об’єктивно зумовлені практикою виконання покарання й розроблені з ураху­ванням досягнень науки кримінально-виконавчого права основи організації та здійснення законодавчого регулювання й безпосередньо діяльності з виконання кримінальних покарань, що забезпечують ефективність останньої. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, відображаючи сутність виконання по­карань, являють собою орієнтири для суб’єктів виконання покарань, завдяки яким забезпечується одноманітний підхід до діяльності, спрямованої на досяг­нення мети покарання. Вони містять ідеальні уявлення про реальну мету кри­мінально-виконавчої діяльності, про результат цілеспрямованих зусиль адмі­ністрації органів та установ виконання покарань.

2. Принцип законності проявляється у забезпеченні верховенства закону взагалі і закону, який регулює виконання покарання зокрема, та передбачає його пріоритети перед іншими нормативними актами в цій сфері. У Конститу­ції України цей принцип закріплений у багатьох нормах, зокрема у таких стат­тях: ст. 6 — органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Конституцією, і відповідно до законів України; ст. 62 — ніхто не може бути підданий покаранню, доки його вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; п. 14 ст. 92 — виключно законами України визначаються організація і діяльність органів і установ виконання покарань. Даний принцип реалізується точним і суворим дотриманням Конституції і кримінально-виконавчого законодавства України установами та органами виконання покарань та їх посадовими особа­ми. Цей принцип конкретизується у статтях 3—4, частинах 1 та 4 ст. 7, стат­тях 22—23 КВК України. Вимоги цього принципу, відповідно до ст. 9 КВК України зобов’язують і засуджених, які відбувають покарання, неухильно до­тримувати вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Поняття «законність» у міжнародних документах та у практиці прийняття рішень Європейським судом з прав людини має доволі широке значення. Ви­мога «законності» передбачає, що представники держави не лише мають діяти в межах наданих повноважень, а й використовувати ці повноваження розумно, помірно і справедливо, відповідно до обставин, що розглядаються. Приміром, стосовно призначення покарання у виді позбавлення волі Суд висловився, що для того, щоб бути законним, недостатньо, щоб позбавлення волі було здійс­нено згідно з національним законом, воно має також бути необхідним за даних обставин. Вислів «законний» за змістом відсилає до національного законодав­ства і покладає обов’язок дотримувати його матеріальних і процесуальних норм, але вони вимагають також, щоб будь-яке позбавлення волі відповідало меті ст. 5 Європейської конвенції про захист прав — захисту осіб від будь-якого безпідставного позбавлення волі. Аналогічно, всі заходи, що вживаються в про­цесі виконання кримінальних покарань, повинні не тільки відповідати чинно­му законодавству, а й мають бути необхідними у відповідній ситуації.

2. Принцип гуманізму закріплений насамперед у ст. 28 Конституції Украї­ни — кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Цей принцип конкретизується у кримінально-виконавчому за­конодавстві і полягає в тому, що метою кримінально-виконавчого законодав­ства є захист інтересів особи, суспільства та держави від злочинних посягань, а також запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню із засудженими (ч. 1 ст. 1 КВК). Покарання застосовується до осіб, що скоїли злочини в ім’я інтересів усіх інших громадян. Гуманізм відносно засуджених виявляється в тому, що вони, відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України, користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України і КВК та встановлених вироком суду. Принцип гуманізму проявляється також у цілях, які ставить держава при виконанні кри­мінального покарання — виправленні та ресоціалізації засуджених для повер­нення їх у суспільство повноправними членами цього суспільства (ч. 1 ст. 1, ст. 6 КВК). Право на гуманне ставлення до себе і повагу гідності, властивій людській особистості, належить до основних прав засуджених і закріплене у ч. 2 ст. 8 КВК України. Крім того, цей принцип полягає і в тому, що під час ви­конання і відбування покарання засудженому створюються умови для норма­льного існування, всієї його життєдіяльності (харчування, комунально-побу­тове та медичне забезпечення) — ч. 1 ст. 8, статті 115, 116 КВК України. Цей принцип закріплений також у ст. 16 Закону України «Про Державну кримі­нально-виконавчу службу України», яка передбачає, що жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і ро­ботою в органах і установах виконання покарань.

3. Принцип справедливості полягає в тому, що, з одного боку, держава, піддаючи засудженого покаранню, тим самим відновлює справедливість у су­спільстві, яка була порушена вчиненим злочином, а з іншого — обсяг встанов­люваних під час виконання конкретного покарання обмежень прав і свобод засудженого повинен бути адекватним ступеню його вини та суспільній не­безпечності вчиненого злочину. Покарання повинно бути справедливим, по­збавленим надлишкових каральних елементів і не може перевищувати меж, достатніх для виправлення засудженого. Цей принцип також знаходить своє втілення в тому, що при виконанні кримінальних покарань кожному засудже­ному гарантується рівність перед законом, судом та іншими правоохоронними органами незалежно від його майнового стану, походження, національності, ставлення до релігії та інших факторів. Відповідно до ч. 4 ст. 6 КВК України, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особи засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки, мотивів злочину й поведінки засудженого під час відбування покарання.

4. Принцип рівності засуджених перед законом тісно пов’язаний з принци­пом справедливості. Підґрунтям його є конституційний