Москва ординська. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський
До речі, як побачимо, він так і не зумів на це питання знайти переконливу відповідь.
У своїх стараннях О. А. Спіцин зіткнувся з масою проблем. І перша з них полягала в тому, що він почав свої «пошуки» лише на початку XX століття, коли московська історія вже давно була «скроєна» і, як казав великий русич-українець М. Грушевський, «кожен російський демократ закінчувався на українському питанні». Тобто О. А. Спіцину не дозволяв звичайний російський шовінізм заявити, що «великороси» постали від «слов’ян малоросійських». Тому одразу відпали такі племена, як: поляни, сіверяни, волиняни, дреговичі, дуліби, уличі та інші. Не годилися на роль «родичів» і новгородські словени, бо вимальовувалася картина пізнього й принизливого походження московитів. Крім того, не знаходило пояснення повне винищення новгородських словенів московитами в XV—XVI століттях. Не підходили на роль предків «великоросам» і «сумнівні в’ятичі», які, ймовірно, й не існували в історичному минулому. Адже вони не залишили після себе жодного відомого селища, не кажучи вже про місто. А про культурні досягнення в’ятичів навіть говорити нема чого. Зрозуміло, таке плем’я не годилося «великоросам» у предки. Покружлявши по окрузі, О. А. Спіцин, з мовчазної згоди російських учених, зупинився на «смоленських кривичах». По-перше, свої, «великороси», а по-друге, не проглядалося ніякої залежності від минулого. І вовк ситий, і вівця ціла.
«Радянський археолог» пише:
«Колонізація Ростовського краю росіянами почалася… в IX ст. і, ймовірніше, з верхів’я Дніпра, із землі смоленських кривичів. У X ст. бачимо тут російське населення, що залишило численні кургани зі спаленням (О. А. Спіцин має на увазі мерянські кургани, досліджені О. С. Уваровим. — В. Б.). Кургани ці загалом багаті на знахідки, мають аналогії лише в Гніздово (Смоленськ.—В.Б.), тому що кургани X ст. новгородські, псковські та вітебські дуже бідні речами, і речі ці інших типів… Курганів X ст., які можна було б приписати південноросійським і середньоросійським племенам, у Володимирській області нема, як немає їх і на місці» [5, с. 167].
Не підійшли О. А. Спіцину ні «південноросійські», ні «середньоросійські» кургани. Не знайшли слідів наших предків у «Володимирській області». Жодного!
А скільки дисертацій написано на цю тему — «про перетікання слов’ян трьома шляхами». Як бачимо, О. А. Спіцин не забажав «родичатися» з «малоросами».
Однак що цікаво: і «смоленські кривичі» не мали абсолютно ніякого стосунку до мерянських курганів IX—X століть, тому що їхні кургани відрізнялися від курганів мері.
Ось що пише О. А. Спіцин в іншій своїй праці «До історії заселення Верхнього Поволжя росіянами»: «Найстаріші пам’ятки давнини в країні смоленських і полоцьких слов’ян — подовжені й довгі кургани із залишками спалення трупів. Перші можна відносити до IX ст., другі почасти до кінця IX, почасти до X ст. Ці найхарактерніші старожитності кривичів того часу дуже поширені в їхніх землях і геть-чисто відсутні в районі російських племен південних і східних» [78, с. 3—4].
Однак ні О. С. Уваров, ні його численні колеги серед багатьох тисяч розкопаних курганів не знайшли довгих або подовжених курганів. Винятково круглі й всі як один невисокі. Навіть сам О. А. Спіцин розумів анекдотичність ситуації, тому й зазначав:
«Майбутні дослідники Ростовсько-Володимирської області зроблять велику послугу науці, розшукавши тут безсумнівні сліди давніх кривицьких подовжених і довгих курганів. Найдоречніше шукати такі кургани біля Ростова і Переяславля» [5, с. 96].
Проте й вони не знайшли «біля Ростова і Переяславля» довгих або подовжених кривицьких курганів.
Познущались зі спіцинської теорії «подоби знахідок у Гніздово» і сучасні історики, як-от С. В. Думін і О. О. Турилов: «Особливу увагу дослідників привертали й привертають розкопки Гніздова (який був, цілком імовірно, попередником Смоленська), Темирівських і Михайлівських курганів під Ярославлем. Археологи виявили й характерні типи скандинавських поховань… із характерними предметами, у тому числі так званими “молоточками Тора” (амулетами, пов’язаними з культом скандинавського бога-громовержця), мечі, застібки-фібули…
Ці знахідки скандинавського інвентаря дали історикам достовірний матеріал, який було досить важко ігнорувати, хоча під тиском усе тієї ж великої теорії (слов’янофільства.—В.Б.) розкопки іноді згорталися, були спроби штучно знизити — шляхом складних маніпуляцій — «надмірно високий» відсоток варязьких поховань» [80, с. 18].
Серед тих, хто посилено займався «маніпуляціями» розкопок у Гніздово, був і наш «радянський археолог». Однак подальші дослідження археологів спростували й цю вигадку пана О. А. Спіцина.
Погортаймо «Володимирські кургани» далі: «В’ятичі, судячи з розкопок курганів у Калузькій і Тульській губерніях… стояли геть осторонь від колонізаційного руху в Суздаль…
Речей, характерних для радимицьких і сіверянських курганів XI ст… серед володимирських старожитностей не виявлено жодної, так що не може бути й мови про колонізацію Клязьми з цього боку.
Києво-Волинські кургани XI—XII ст. доволі бідні на речі і вже цим наочно відрізняються від володимирських того ж часу…
Кургани XI—XII ст. дреговицькі близькі до києво-волинських і таким чином, далекі від володимирських» [5, с. 168—169].
Жодне слов’янське плем’я (за О. А. Спіциним), крім смоленських кривичів, не брало участі з XI по XII століття у колонізації Ростовсько-Суздальської землі.
До речі, всі ці висновки стосуються і новгородських словенів, тому що: «…новгородці IX—X ст., задовольняючись своїм історичним центром, не мали колонізаційних інтересів ні на Волзі, ні в Суздальщині» [78, с. 4].
Те саме стосувалося новгородців і XI—XII століть. О. А. Спіцин так і заявив: «…новгородські словени зовсім не брали безпосередньої участі в заселенні Ростовсько-Суздальської області…» [78, с. 6].
Отже, залишилися лише «смоленські кривичі»! Тому О. А. Спіцин і далі проповідує свою ідею:
«Смоленські кривичі, які становили ядро російського населення Ростовської області, продовжували колонізувати її і в XI ст. На жаль, ми зовсім не маємо змоги встановити, наскільки насправді значний був рух населення у цей час з верхів’я Дніпра у заліські міста» [5, с. 169].
Ось нарешті й «радянський археолог» трохи пригальмував із «перетіканням смоленських кривичів» у «Ростовсько-Суздальську область». Незабаром побачимо, як він остаточно заплутається у своїх домислах.
У праці «Володимирські кургани» О. А. Спіцин подав ще одну очевидну вигадку, яка стосується досліджень О. С. Уварова:
«Наступні століття життя Володимирської області наразі приховані від очей археолога, тому що кургани далі XII ст. не ведуть» [5, с. 172].
Не будемо докладно аналізувати цю відверту вигадку. Скажемо лише, що кількість курганів другого періоду, які належать до XII—XVI століть, розкопаних уваровською експедицією у Ростовсько-Суздальській землі, становила кілька тисяч. За
