Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

Волость Мещерка у Коломны упоминается в завещании великого князя Московского Иоанна II… под 1356 г…По писцовым книгам XVII в. в Московском уезде было сельцо Мещереково, — в Коломенском уезде с. Мещериново, Мещериновская пустошь, Мещерка и т. д…» [43, с. 5].

Ще раз нагадуємо шановним читачам, що у Х–ХVІІ століттях племена Мещери, так московити прозвали тюркське плем’я Мішарів, розселялись від Калузької до Нижегородської губернії, захоплюючи частину — Тульської, Московської, Тверської, Пензенської, Тамбовської, Казанської, Симбірської тощо.

«Обе эти части Мещеры — восточная и западная — Соединялись между собою местностью теперешней северной части Пензенской губернии и южной частью Нижегородской губернии, тоже занятыми Мещерою (Мішарами. — В. Б.)» [43, с. 6].

І ще одне свідчення від професора М. І. Смірнова:

«Рубежей, или границ в современном значении слова, между Мещерой (Мішарами. — В. Б.), Мордвой, Мерей и др. не было, да и нужды в них не встречалось никакой. Черта, разграничивавшая народности, существовала главным образом в языке, да отчасти в бытовом отношении» [43, с. 4].

Московська так звана історична наука дозволяє вести мову про «Восточную Мещеру» і замовчує все, що стосується «Западной Мещеры». Бо коли в науковій думці запанує правда про тюрське плем’я Мішарів, яке в VIIІ–ХVІІ століттях мешкало на теренах давніх Тмутаракані та Мещери (у московській історії — Рязанське і Ростово–Суздальське князівства), то доведеться спростовувати не одну вигадку російської так званої історичної науки.

Є ще одне свідчення у російській історії, яке стверджує, що Кримський хан у своєму листі до Московського князя вів мову саме про «Західну Мещеру». Послухаємо:

«Возвращаясь из Турции, наш посол Михаил Иванович Алексеев, писал в Москву великому князю (в апреле 1514 г.): «провожали, государь, азовские татарове Камаль–бека посла Хенкерева да Дерть–Кульяка Бийсуф с товарищи, а сниматься им вверх Сосны… А поити им на села на две Зноби, а от Знобей на Росаднов, от Росадного на Войкино, от Войкина на Бологин, от Бологина к Бирину от Бирина к Хотешину на Северские села, в том и нас туда не вели… Да гордецкого татарина изымали да от меня его хоронили, а тот хочет их вести на Мещеру, да на Андреев Городок коней для татар Касылова городка, де их кони ходят…» [43, с. 34].

Як бачимо, азовські татари, направляючись до «Андреева Городка и Мещеры», вирушали чомусь не на Рязань та Касимов, як переконують російські історики, а прямували на Лівни, «верх р. Сосны», Орел, Одоєв, Мещовськ і т. д. Йшли до якоїсь іншої «Мещеры, де их кони ходят».

Заглянемо до Великої Радянської Енциклопедії (третє видання). У томі 9 на сторінці 380 надрукований матеріал «засечные черты», де московити розповідають, як у 16–17 століттях вони протистояли південним татарам, зокрема кримським та азовським. На карті«Большая засечная черта» між річкою Жіздрою та містом Мещовськ позначено велике так зване «Мещовское поле». А якщо згадаємо, що у ті роки місто Мещовськ на московських картах, за свідченням професора М. І. Смірнова, називалось Мещерським, то, звичайно, і поле носило ім’я — Мещерське. На тому Мещерському полі паслися та ходили татарські коні у 1414–1515 роках. Саме про ту Мещеру та ті «35 городов во главе с Одоевым» і вів розмову Кримський хан Менглі–Гірей у листі до Московського князя Василя III.

Згадаємо ще кілька міст із знаменитих «35 городов во главе с Одоевом», на які Московія отримала ярлик від Кримського хана та беззаперечно приєднала протягом 1485–1515 років. Наводитимемо тільки ті міста, які офіційно визнає та вказує в Енциклопедії московська історична наука.

7. «Новосиль, город, центр Новосильского р(айо)на Орловской обл. РСФСР. Расположен на прав(ом) берегу р. Зуша (приток Оки)…В начале 14 в. центр удельного Новосильского княжества. В начале 15 в. захвачен Литвой, в конце века вновь вошел в состав Рус(ского) гос(ударст)ва. В 16 в. Н(овосиль) принадлежал к числу крепостей засечной черты» [2, т. 18, с. 81].

Звичайно, ніякого «Русского государства» в кінці XVстоліття не існувало. Так московська історія поширювала лженауку про свою державу. Але цікавим є той факт, що хоч таким чином мос ковити визнавали, що Новосільське князівство тільки «в конце 15 века» вперше увійшло до складу Московського.

8. «В. Мценск, город областного подчинения, центр Мцен ского р–на Орловской обл. РСФСР. Расположен на р. Зуша (приток Оки)… В 1320 присоединен к Литве, с нач(ала) 16 в(ека) — в составе Рус(ского) гос(ударст)ва» [2, т. 17, с. 150].

Навіть Велика Радянська Енциклопедія в другій половині XX століття на своїх сторінках допускала звичайне фальшування. Російські академіки знали, що в XV–XVI століттях жодне історичне джерело не називало Московську державу — російською, але спокійно насаджували цю фальшивку. В той час жодним словом не пояснюючи (а то ж Енциклопедія!!!), яким чином і по якому праву Новосіль та Мценськ «вошли в состав Русского государства». Приховуючи та спотворюючи факти, навіть не назвали рік загарбання тих міст — князівств. А правди, що і ці міста належали до Мещери татарського роду Ширинів чекати годі. Хоча, «при составлении Бархатной книги князья Мещерские были помещены в одной росписи с князьями Ширинскими, как происходящие от одного и того же корня (Новиков Н., Родословная книга князей и дворян российских, ч. II, М. 178, с. 345)» [34, с. 30].

9. «Брянск, город, центр Брянской обл. РСФСР… С 1252 — «стольный» город удельного Брянского княжества. В 1356 был захвачен литов(ским) кн(язем) Ольгердом и находился под властью Литвы и Польши. В 1500 войско Ивана III овладело Б(рянском) и он окончательно вошел в состав Моск(овского) гос(ударст)ва» [2, т. 4, с. 78].

Просимо звернути увагу й на цю цитату. Як хитро та витончено російські академіки і професори подали матеріал: здавалося би цілком достовірно. Московити закинули до фрази одне зайве слово «окончательно» і тим повністю сфальшували текст. Бо цим словом нав’язали нам думку, що Брянськ і до 1500 року якимось чином належав до Московії. В той час, коли Брянське князівство було створене ханом Батиєм у 1252 році і належало татарському (тюркському) роду Ширинів.

Одне випнули, а друге — приховали, і отримали звичайну фальшивку, яку автор називає — московською волохатою правдою. Російський історик М. М. Карамзін був дещо дипломатич нішим і називав такі явища «примесами лжи».

10. «Карачев, город, центр Карачевского р–на Брянской обл. РСФСР… С 1246 после нашествия татар К(арачев) — гл(авный) город особого удела… В кон(це) 15 в. К(арачаев) отдан вел(иким) кн(язем) литов(ским) Александром Симеону Иоанновичу Можайскому, который