Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Микола Сивіцький
ПОЛЬСЬКІ СОЦІАЛІСТИ обговорюють загальну українську проблему в своєму органі «Роботнік». У статті «Українське питання» вони підтримують національну автономію для української меншості. Польща, керована демократично, може стати батьківщиною не тільки для поляків, а й для українців. У спільній вітчизні українським селянам і робітникам будуть гарантовані всі національні права. ПС декларують: «Проголошуємо наше гасло автономії у кордонах польської державності».
Українська проблема посідає серйозне місце в ідейних деклараціях і програмних викладах майже всіх політичних угруповань. Аналізуючи викладену вище позицію Краю з цього питання серед політичних угруповань, можемо виділити три засадничих напрямки, які в принципі відповідають проголошеним ними ідейним і політичним програмам, зокрема:
1. Націоналістичний напрямок — заперечення української проблеми, екстермінаційна політика включно з концепцією переселення українського населення — репрезентований національними угрупованнями: Партія Народова, Шанець і Конфедерація Народу
2. Другий напрямок, який вирішує українську проблему в рамках польської державності, прагне забезпечити українській меншості повне громадянське рівноправ'я відповідно до принципу «рівні обов'язки — рівні права». Цього напрямку дотримуються: Партія Людова, Партія Праці і ВРН, а також ОПВ, КОН й ПВ, і навіть націоналістично-імперіалістична група «Меч і Плуг».
3. Напрямок «національної автономії» для українців представлений Демократичною Партією і ПС. Якщо ПС висуває тільки тезу, то Демократична Партія концепцію автономії викладає детально, виступаючи з пропозицією утворення окремих польських і українських кантонів.
Майже жодне з угруповань не виходить у даний момент за межі загальних формулювань. Остаточна кристалізація громадської думки Краю, безумовно, буде залежати від таких елементів:
1) від сили державного ладу й становища нової Польщі в Європі та в Балтійсько-Чорноморському міжмор'ї;
2) від кінцевого формування майбутньої долі Радянської Росії та пов'язаної з цим відповіді на кардинальне для нас питання, чи виникне незалежна Україна;
3) від державотворчої здатності й громадсько-політичної культури українців у переломний період.
Слід наголосити, що серед багатьох угруповань, навіть дуже далеких одне від одного програмно й ідейно, з'являється і сильно кристалізується концепція самостійної Української держави, яка існуватиме, щільно спираючись на Польщу. Ця концепція за очевидно змінених політичних умов є поверненням до ідеї «незалежної України».
252-А/6— Ковальський при співпраці з Хроботом [Адам Добровольський, псевдо «Ковальський».
Станіслав Гербст, псевдо «Хробот»]
CA КС PZPR, zesp. 2266/3, sygn. 202/111-10.
Документ 46[НАПРЯМНІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПИТАННІ]
Із входженням війни в кінцеву фазу увага польського суспільства Східної Малопольщі зосереджується в першу чергу на проблемі південно-східного кордону Речі Посполитої та необхідності визначення перед закінченням війни напрямків політики стосовно цих земель у відбудованій Польській Державі відповідно до польського державного інтересу
Низка фактів підтверджує належність земель Східної Малопольщі у передвоєнних межах до Польщі:
1. Ці землі до початку війни становили інтегральну частину Речі Посполитої і лише внаслідок військової поразки Польщі у війні з Німеччиною потрапили спочатку під радянську а потім під німецьку окупацію. Використання цієї перехідної ситуації для територіальних змін за рахунок Польщі було б рівнозначне до будування нових політичних форм Європи на основі гітлерівських і радянських проявів насилля і вбивств.
2. Переважна більшість людей Східної Малопольщі належить, як і решта Польщі, на противагу СРСР, до західноєвропейської цивілізаційної спільноти внаслідок вікового спільного історичного розвитку
3. На території Східної Малопольщі існує більш ніж 2-мільйонна цілком національно свідома і беззастережно віддана польській державності маса польського населення, яка творить два з погляду культури сильних і динамічних острови польської більшості (львівський і тернопільський).
4. Землі Східної Малопольщі утворюють інтегральну складову частину польського економічного простору і його необхідне доповнення з огляду на нафтову промисловість, потенційну енергетичну силу карпатських річок і сільськогосподарську продукцію, як щодо кількості, так і якості.
5. Важкий для оборони східний кордон Речі Посполитої зазнав би зі стратегічної точки зору ще більшого погіршення в разі втрати лінії Збруча.
Єдиною підставою для тих, хто ставить під сумнів приналежність південно-східних земель до Польщі, є так звана українська проблема, яка виявляється на цих землях в особливо гострій і небезпечній для цілісності Польської Держави формі. Вона випливає з того факту, що східні окраїни Речі Посполитої, в тому числі і її південно-східні землі, населяє згуртована кількамільйонна маса населення, яка називає себе українцями і становить абсолютну більшість населення як у цілому тих земель, так і в більшості повітів. Це населення об'єднує етнічна, мовна і культурна спільність, в першу чергу його єднає загальноукраїнське національне почуття, насправді ще не повністю сформоване, але таке, що вже проникає дуже глибоко в усі без винятку суспільні верстви, чому значною мірою сприяє той факт, що українську інтелігенцію і селянство об'єднують дуже сильні зв'язки на основі розвинутих родинних почуттів, спільності думки, економічних інтересів і діяльності. Зрештою, процес пробудження української національної свідомості є природним і зв'язаний з певними процесами, що відбуваються у всьому світі. Політичним виявом української національної свідомості є повсюдне прагнення до об'єднання всіх українців у незалежній державі. На території південно-східних земель незалежницький український рух має чітко антипольський характер внаслідок багаторічного впливу шовіністичних чинників, інспірованих і підтримуваних Віднем, Берліном і Москвою, що використовують як знаряддя пропаганди організації і структури уніатської церкви. Спритно експлуатуючи класовий антагонізм українського селянина до польського землевласника, релігійний антагонізм греко-католиків до римо-католиків, збуджуючи заздрість до польського селянина, який займає «українську землю», шовіністичним діячам вдалося сформувати у широких українських мас почуття сліпої і нині майже органічної ненависті до всього, що є польським.
Таке психологічне ставлення більшості українського суспільства виявилося у масових вбивствах польських військових, державних функціонерів, землевласників, осадників, селян і т. д., грабунках державного і приватного
