Московство - Павло Штепа
Року 1921 була в південно-східній Європі велика посуха. Зібрали там зерна лише 35% звичного врожаю. В Україні вже влітку 1921 року голодувало 8 мільйонів люду. Неврожай загрожував безхліб’ям і московським містам, отже, Московщина попросила капіталістичні США врятувати соціалізм. Московський нарком М. Літвінов на переговорах (3 серпня 1921 р.) з американською благодійною установою АРА просив допомагати ЛИШЕ голодному Поволжю, а про голодну Україну НЕ згадував. Вимагав від американців везти допомогу лише через Петербурзький порт, пояснюючи, що чорноморські порти та українські залізниці у кепському стані, бо не хотів, щоб американці побачили голод в Україні. Надійшло 146 тисяч пудів[370]. У Москві на чорному ринку продавали 1923–1925 рр. за скажені гроші багато американських продуктів з допомоги АРА. В Україні жило кілька мільйонів євреїв. Хоч вони і не голодували, проте американські євреї вимагали (через уряд США), щоб уряд СРСР дозволив АРА допомагати євреям в Україні. Московщина тоді пекуче потребувала позик від США і знала, що американські євреї-банкіри вирішуватимуть, дати чи ні. Москва дозволила двом представникам АРА Дж. Гетчісонові та А. Голдерові приїхати в Україну. Вивчати становище їм не дозволила, пояснюючи, що в Україні ніякого голоду НЕМА, а навпаки, Україна має надлишки зерна і надсилає голодному Поволжю[371]. Але А. Голдер був євреєм і від українських євреїв довідався про голод в Україні. АРА підписала (12 серпня 1921 р.) з урядом СРСР окрему угоду про допомогу голодним. Коли уповноважені АРА приїхали до Харкова (тоді столиці УРСР), то «уряд УРСР» пояснив їм, що УРСР є окремою державою, отже, та угода неправосильна в СРСР, і тому вони не мають права допомагати голодним в Україні, тим більше, що ніяких голодних в Україні НЕМА. Уповноважені побачили тисячі мерців на вулицях і зрозуміли, що справу вирішує Москва, а не Харків.
Українські емігранти, а також галичани подали голові Міжнародного Червоного Хреста — відомому Ф. Нансенові багато документів про голод в Україні. Справжній гуманіст, Ф. Нансен обурився з московського політичного людоморства і вимагав від уряду СРСР дозволити допомагати й Україні. Саме тоді європейські держави і США не визнавали уряду Леніна законним, а він гостро потребував позик, техніки, бо імперія стояла на межі господарської катастрофи. Уряд Леніна змушений був доводити європейцям та американцям свою культурність і людяність, отже, дозволити допомагати також Україні. Та поки Ф. Нансен виборов у московського уряду цей дозвіл, минуло 8 місяців. Дано дозвіл аж 10 січня 1922 р. Тоді АРА вже роздала в Поволжі майже все, що мала. Доки привезли нові вантажі з Америки, минуло ще кілька місяців. Так АРА почала допомагати Україні аж у квітні 1922 року, коли вже вимерло близько трьох мільйонів українців. Так свідчить сама АРА[372]. Поряд з АРА допомагали Поволжю місії Червоного Хреста шведського, датського та інших країн. Допомагати Україні їм рішуче ЗАБОРОНИЛА Москва. Допомагала Поволжю також і місія «Українського» Червоного Хреста, що її вислав туди харківський «уряд» саме тоді, коли мерли з голоду щодня тисячі українців, і ніяка служба харківського уряду їх НЕ рятувала. То гірше: уповноважені того «уряду» при АРА Артамонов та Баткінс всіляко ПЕРЕШКОДЖАЛИ АРА допомагати голодним робітникам у Донбасі, а лише дончанам, хоч ті НЕ голодували. Коли голодні українці нападали на їдальні та склади, вже сама АРА подбала, щоб про це написали часописи за кордоном. Тоді й часописи СРСР мусили писати про голод в Україні[373]. АРА давала харчі, одяг, ліки сиротам в Україні. Уряд УРСР усував управителів-українців від цієї справи, а призначав москвинів, які роздавали і продавали американські харчі «своїм», а українські діти вмирали з голоду[374].
В Московщині та північній Україні не було посухи, і рятуючись від смерті, голодні українці йшли туди з півдня по хліб. Московська влада поставила на всіх шляхах «заградительные отряды», які не пускали голодних на північ. А голодних москвинів з Поволжя пускали. Щобільше, Московщина привезла з Поволжя до північної України 80 тисяч московських дітей і роздала українським селянам, щоб ті їх годували, хоч саме тоді сотні тисяч українських дітей помирали з голоду в СУСІДНІХ повітах. Московський «Центральный комитет помощи голодным» у своєму звіті IV з’їздові Совєтов подає, що в УРСР зібрали 2531 тисяч тонн зерна — менше на 20% звичного врожаю, що становило на душу населення УРСР 63 кілограми, але в голодних областях — втричі менше. Вже восени 1921 р. у південній Україні поїли котів, собак. Харчувалися травою, корою. Вже тоді офіційно було записано 50 випадків людожерства. Голодувало 90% людності[375]. А вищезгаданий московський комітет забрав з України 2941 залізничний ешелон зерна і з того вислав у Поволжя 2763 ешелони, а в Україні роздав голодним лише 178, про що й доповідає у вищезгаданому звіті. Московська влада визнала офіційно південну Україну за голодну аж через 5 місяців голоду. А за цей час вивозила зерно. На Херсонщині, де голодувало 90% населення, СТЯГНУЛА 90% зернових поставок[376], забирала тоді, коли щодня вмирали тисячі людей з голоду[377], а всього Московщина забрала 1921 голодного року з голодної України 11 мільйонів тонн зерна[378]. Вищезгаданий «комитет» у своєму звіті пише: «…навіть в охоплених голодом губерніях здача зернових поставок йшла краще, ніж у неголодних губерніях». Чим пояснити це самогубство голодних українських селян? Звіт пояснює: «…після судів над ситими в Одесі, Києві, Харкові збір зернових поставок пішов значно краще». Наведемо ще свідчення безсторонього іноземця, голови АРА професора Н. Фішера: «Ні уряд СРСР, ні уряд УРСР не допомагали голодним в Україні. Щогірше, від літа 1921 р. до весни 1922 р. — отже, коли в
