Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

Зазначимо: запросити архітектора Алевіза Фрязіна (Нового) Іванові III порадив його новий найкращий товариш — Менглі–Гірей. Послухаємо:

«Алевиз Фрязин… в 1503–04 работал в Бахчисарае (Крым), где строил дворец хана Менгли–Гирея [сохранился резной кам(енный) портал]. В 1504 по приглашению Ивана III прибыл в Москву, где, по свидетельству летописи, построил 11 церквей (не сохранились) и Архангельский собор в Кремле (1505–1508)» [2, т. I. e.403].

Алевіз Фрязін побудував у Москві Архангельський собор і одинадцять церков. Усі церкви Алевіза Фрязіна (Нового) були зруйновані, тому що на стінах мали ханську тамгу. Зруйновані, переважно, за наказами Петра І чи його батька Олексія Михайловича, саме з часів якого розпочалася боротьба зі спадком «старих царів».

«Существующая ныне настенная роспись Архангельского Собора была выполнена в 1652–1666 годах в правление царя Алексея Михайловича, который указал: «…писать церковь Михаила Архангела наново стенным письмом, а старое сбить» [33, с. 8].

Ось чому Кремлівський Архангельський собор не спіткала доля отих зруйнованих одинадцяти церков.

Усипальницю московських князів і царів настільки якісно «зачистили», що не залишилось жодних ознак Чингісидів, чому й не було потреби її руйнувати. Треба розуміти: ні Іван III, ні його син — Василь III ще не соромились свого тюркського походження, хоча уже й приписалися, за походженням, до «роду Иисуса Христа». Тому настінний розпис включав ханську тамгу роду Улу–Мухаммеда. На ті часи родова ознака московського князя ще домінувала на державних документах. Особливо в листуванні з Кримським та іншими ханами колишньої Золотої Орди. Існувала з давніх–давен заведена традиція, коли листи ханів та князів позначались (скріплювались) родовою ханською тамгою.

На ті часи візантійський етикет, стиль та правила ще тільки починали де–не–де з’являтись у Московії.

І хоча б, здавалося, Петро І зі своїм родом ніяких згадок про Чингісидів в Архангельському соборі не залишили, та то тільки на перший погляд. Послухаємо російського історика Олександра Ратшина:

«…По трем стенам Собора, над рядами гробниц, в нижнем ярусе, изображены, в рост же, почти все здесь погребенные Великие и Удельные князья, начиная с Иоанна Калиты, и между ими св(ятой) Петр Царевич Ордынский… Вся стенопись Соборі произведена была… под наблюдением Архитектора Алевиза…» [19, с. 308].

Син Івана III — Василь III, в часи якого відбувся розпис Архангельського храму, ще досить чітко розумів свою належність до тюркського роду аргинів. Тому й не заперечував проти нанесений її (тамги) на стінах храму.

Слід також пам’ятати, що домінуючою силою Московського війська у XVI столітті, як і в попередні XIII–XV, були прибулі до Москви татари, і не тільки московські, а й — касимовські, казанські, кримські, астраханські, ногайські тощо.

Послухаємо витяг із листа Кримського хана Магмет–Гірея до Московського князя Василя III, написаного у жовтні 1517 року: «…Коли наш род был на Мещере (в Тверському князівстві. — В. Б.), толды наших смел ли кто смотреть на Мещеру (на Твер і Москву, бо Тверське князівство з 1485 року було приєднане до Московського. — В. Б.), ано из Мещеры люди шли к нам служити, и от нас в Мещеру… и то брату моему великому князю внятны мои речи были…» [34, т. 95, с. 378].

Хоча Василь III був християнином і виховувався в християнському середовищі, його оточували сотні родичів–мусульман, які не дозволяли забувати свій рід та славне минуле роду.

Що цікаво: уже під час першого розпису храма на його стіни був нанесений портрет «Петра Царевича Ординського». Звернімо увагу: портрет сина хана Берке, який жив у 1247–1290 роках, раптом на початку XVI століття потрапив на стіни Архангельського собору — «усыпальницы Князей Московских». Що цілком закономірно пояснює, що син хана Берке саме й був одним із тих, московських, князів. Бо іншого стосунку до Кремлівського храму XVI століття він мати не міг.

Отак династія Романових, знищивши ханську тамгу на стінах цього храму, все ж таки залишила згадку про давніх володарів Московщини. Цікаво зазначити, що тамга роду Карикиреїв, з якого, напевне, походив син хана Берке — «Петр Царевич Ордынский», тотожна тамзі роду аргинів Улу–Мухаммеда. Тобто то були не антогоністичні тюркські роди, чому Василь III, за наполяганням представників роду каракиреїв, що були одним із ілів хана Берке, дозволив нанести на стіни, храму–усипальниці першого московського так званого князя — Петра Ординського.

Отак з’ясувалась таємниця Архангельського храму Московського Кремля. Професор Олександр Ратшин у праці «Полное собрание о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквах России…», 1852 року видання, досить чітко нагадав: «Вся стенопись Собора произведена была еще… под наблюдением Архитектора Алевиза; но в ней мало уже осталось следов древности: ибо в течении того времени она была подновлена… четыре раза: в 1547...; в 1680–1681 годах…; в 1772, при Екатерине ІІ…; и, наконец, в 1826 году… следовательно нельзя и ожидать, чтобы изображения Князей… имели Сходство с натурою, тем более, что живопись тогда в России еще не существовала» [19, с. 308].

Цікаві новини повідомляє російський науковець О. Ратшин у першій половині XIX століття: і художників у Московії до XVI століття не було, і картини італійців на стінах Московського собору перемалювали, і чинили все те за династії Романових. Старалися!

А ось іще одна таємниця Архангельського Собору: «Сверх того, тут же погребены: Князь Михаил Васильевич Скопин–Шуйский, племянник Царя Василия Шуйського; принявшие Христианскую веру — Александр Сафаргалиевич, Царь Казанский, сын знаменитой Сююньбеки; и Петр (Кудагуйло) Ибрагимович, Царевич Казанский, зять В. К. Ивана III… Рядом с гробом Царя Василия Шуйскаго.. стоят три какия–то неизвестныя гробницы…» [19, с. 304].

Невже хтось може повірити, що у Московському Кремлі на початку XVI стрліть хоронили невідомих осіб?

Це неправда! Не можна було згадувати про десятки похованих у Кремлі родичах–татарах, нехай і хрещених. Ось тоді ті татари, брати та діти московських вихрещених князів, з веління династії Романових втратили свої імена, стали «невідомими».

Цікаво зазначити, що «Те гробницы, которые сегодня можно увидеть в соборе, это — кирпичные надгробки, изготовленные в XVII веке при… Романовых» [170, с. 113].

Повернімось до діяльності московського князя Івана III.

Після потужного удару Менглі–Гірея восени 1482 року по Великому Литовсько–Руському князівству, коли були сплюндровані Київ і Київська земля, Велике князівство на 5–10 років було виведено із військового стану, бо Київ у ті часи був воротами і на столицю Польщі — Краків, і на столицю Литви — Вільно.