ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ - Самовидець

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «стали».

6 Там же: «запорожских».

7 Там же: «отколь козаки запорожскіе».

8 Там же: додано «зпод Пскова».

* Починається четверта рука.

9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «з козаками полковник Апостол...»

10 Далі в сп. Судієнка трохи інакше: «И в доми полковник Апостол с войском отпущены, тилько там компанії охочого войска два полки оставили по указу царском».

11 У вид. Бодянського: «граковали» у сп. Судієнка: «ґраковали».

** Починається третя рука.

12 У сп. Судієнка: дописано «В том же року на войні полковник компанійскій Пашковскій забыт». На думку П. Куліша, літопис Самовидця починається 1648 р. і закінчується 1701 р., саме цим місцем.

Того ж року навесні просили панове литовские о посилок гетмана запорожского Ивана Мазепу под Бихов, жеби шведов не допустити до Бихова, аже за позволенем его царского величества послано часть полку Стародубовского і войска охочого на килка тисяч, а полк Черніговский увесь пошол до Пскова.

Того ж году король шведский з войсками своїми пришол до Варшави і там стал, а то усе стало за незичливостю сенаторов полских против короля своего Августа, а за повод пана Сапіги а інних сенаторов полских, хотячи короля з королевства согнати, на що иншие Реши німецкие поднял і войска позатягал за тие скарби московские, которие под Руголевом побрал, розбивши войско московское».

Дальше оповідання про допомогу козаків польському війську в війні із шведами в сп. Судієнка передано трохи інакше, так, як в «Короткому описі Малоросії».

«Того ж року стародубовскій полковник Михайло Миклашевскій с полками малороссійскими от Мазепи под Бихов посланній, совокупился там с польским рейментаром Халецким, достали, хотя и не без шкоди своїх, города, в которій войшли поляки; а Білцикевичь, тамо бывшій партизант шведскій, своїми людьми изійшол к войску козацкому и припроважен до Батурина, к Мазепиной резиденції. Но и в другой раз, по прошенію литовских панов, посилан был туда от Мазепи Радичь с войском против шведов». (Про цю другу посилку розповідається в сп. Іскрицького).

Войска шведскіе Вилніо 1, місто столечное литовское, опановали и инніе міста литовскіе и Жмудское воеводство, которим не могли ся войска литовскіе оперти 2.

Того ж року навесні просили пани литовскіе о посилок гетмана запорожского Івана Мазепу, жебы шведов до Бихова не допустити. И за позволеніем его царского величества послано туда часть полку Стародубовского и войска охочого на килко тисячей з Радичом 180, а полк Черніговскій увесь пойшол до Пскова по указу его царского величества 3.

Того ж року король шведский з войсками своїми прийшол до Варшави и там станул. А тое усе стало за незичливостю сенаторей полских к королю своему Августу за поводом Сапіги и иних сенаторей полских, хотячи короля Августа з королевства согнати, на що й иніе Реши німецкіе король шведский поднял и войска позатягал за тіе скарби московскіе, которіе под Ругодевом побрал, розбивши войска московскіе.

* За цей рік у сп. Козельського таке оповідання: «Року 1702. Войска шведские Вилню місто столечное литовское опановали и инние міста литовские и жмудское воеводское, которим не мши войско литовское отперти.

1 У сп. Судієнка: «Вильно».

2 Там же: «сперти».

3 Наступне оповідання про прихід шведського короля Карла XII до Варшави є тільки в сп. Іскрицького та Козельського.

1648

1* Думка літописця, що посполиті перед 1648 р. нібито «жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках», суперечить історичній правді. Твердження літописця заперечують опубліковані й архівні історичні джерела, актові матеріали. Навіть сучасники-іноземці, що були на Україні в той час, такі, скажімо, як Г. Боплан, Н. Ганновер, С. Грондський, В. Коховський, В. Московський, у своїх працях пишуть, що становище українського селянства у 30 — 40-х роках XVII ст. було важке, панщизняні повинності зростали рік у рік.

2 * Оповідання про викрадення листів Хмельницьким у Ілляша Караїмовича або у Барабаша, поширене в українській історіографії кінця XVII — початку XVIII ст., слід вважати літературною конструкцією, створеною уявою пізніших істориків, літописців, або ж воно є, як у народній думі, витвором народної фантазії. В його основу, очевидно, лягли події 1646 р., коли польський король Владислав IV надав у Варшаві представникам козацької старшини (серед якої були Б. Хмельницький, Іван Барабаш та Ілляш) привілеї і гроші на виготовлення човнів, готуючись до війни з Туреччиною, або ж і ті привілеї короля, якими він затвердив за Хмельницьким хутір Суботів (Я. І. Дзира, Українська історіографія другої половини XVII ст. та перекази про Богдана Хмельницького. — Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. l, К., 1968, стор. 178 — 186).

3 * Головний штаб польсько-шляхетської армії на початку війни розташувався у Корсуні, а не в Черкасах, як твердить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, К., 1954, стор. 129).

4 * Помилковим є твердження Самовидця про те, що реєстрові козаки, які виступили проти своєї старшини на Кам’яному Затоні, також «и піхоту німецькую, в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр». Як твердять дослідники, німецької піхоти в польсько-козацькому війську, що вирушило Дніпром проти Б. Хмельницького, не було. Очевидно, Самовидець має на увазі чужинців, що були на службі в королівській армії і козацьких реєстрових загонах (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 125 — 129; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 192).

5 * За свідченням окремих польських сучасників, С. Потоцький помер ще у козацькому таборі (Жерела до історії України-Руси, т. VI, Львів, 1913, стор. 111).

6 * Битва під Корсунем відбулася 16(26) травня 1648 р., свято «Тройці» було 21 травня. Таким чином, автор допускає