Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк

Із цих слів можна зрозуміти, що Хмельницький підтримував тісні зв’язки з турецьким султаном, навіть координував з ним свої дії. Така думка підтверджується кримсько-татарськими й османськими писемними джерелами другої половини XVII — початку XVIII ст.[29]

Цікавим є завершення віршів. Там йдеться про вбивство під час битви корінфського митрополита Йоасафа, який був на боці козацькому[30]. Це досить дивна особистість. З’явився він в Україні в 1649 р. по дорозі в Москву. Потім, очевидно, в 1650 р. він опинився в Чигирині, де здійснював урочисті богослужіння. І це при тому, що вище духовенство Київської митрополії намагалось дистанціюватися від козаків-повстанців. Закономірно виникає питання, чому такі дії чинив ієрарх, що прибув із чужої землі — Османської імперії? Йоасаф був впливовою фігурою при чигиринському дворі Хмельницького. Митрополит називав гетьмана «своїм паном» і водночас «духовним сином».

Автор з болем говорить про смерть пастиря:

«Все світ спужає, коли пізнає: МИТРОПОЛИТ забитий. В той же порі ту а був з КОРІНФУ ой старець знаменитий».

І все ж осуджує діяння цієї людини:

«О дідчії коси, сто дідьків в носі: твоя то справа била З твоїми чернцями, монастирцями, богдай се і не снила. Ви підбивали, ви розгрішали, хоругви нам святили, Свинець давали і примішали, щоб єсмо ляхів били».

Отже, корінфський митрополит разом з іншим православним духовенством провокував козаків на війну з поляками.

Це автор не сприймає і осуджує:

«Кров наша била, нас боронила у Жовтих Вод. Бог з нами. Ви запалили і світ згубили вашими пихотами».

Більше того, автор пісні вважає, що боронити віру козакам не було сенсу, адже Річ Посполита в релігійному плані була державою толерантною. А конфесійні противники православних не чинили їм великої кривди:

«Мовите ВІРА: дадь в Польщі міра вся ЄРЕСЬ заживає: Жид, і поганин, і аріанин покой о віру має. Ми дурні були: о віру били, бо ви нас так учили. Щоб єсте віру зо всього миру руського вигубили. Ви бунтували, бисьте пропали. А козакам УНІТИ, Що провинили, в чім прогрішили козакам ЄЗУВІТИ?»

Ці слова заперечують традиційні в українській історіографії уявлення про роль релігійного чинника у повстанні під проводом Хмельницького. Якщо виходити з розуміння автора, то цей релігійний чинник обумовлений не переслідуваннями православних, а пропагандою, яку проводив митрополит Йоасаф та йому подібні. Вони цілеспрямовано нацьковували козаків, щоб ті воювали з поляками.

Показовою є згадка про унітів, тобто уніатів. На поле Берестецької битви прибув холмський уніатський митрополит Яків (Суша) (1610–1687)[31], який благословляв воїнів Речі Посполитої славнозвісною іконою Холмської Божої Матері. Цей факт промовисто свідчить, що в рядах польського війська під Берестечком було чимало уніатів-русинів, тобто українців.

Автор вірша є прихильником миру. Завершується твір промовистими словами:

«О Хмелю, Хмелю, що ті повелю, землях ся розтікаєш Хутко новину, що на тичину піднесуть тя, міт маєш. Як плине вода, так ВОЙНИ ВОДА з тобою всяк пропала, Хутній з приміра правая віра, ніж з твоєй войни стала. Співай же, Стиру, піснь да о миру: війна бодай устала. Іди ж в Дніпро, вода: радше, щоб згода хутчій тут настала».

З пісні випливає, що Хмельницький розпалив війну за віру. За це буде покараний — він вже за це має чорну мітку. Автор вважає, що праведність віри треба доводити прикладом.

Наведений вірш про Берестецьку битву виглядає дещо незвично на фоні інших віршів. Ми нічого не можемо сказати про його автора. Безперечно, це була освічена людина. Інше питання, наскільки високою була ця освіта. Сильний простонародний струмінь у мові дає підстави говорити, що автор не був добре обізнаний з високим стилем та тогочасним українським поетичним мистецтвом.

Можливо, він належав до духовного стану. Чи не звідси його інтерес до релігійних питань? Є в цьому вірші толерантне ставлення до уніатів та єзуїтів. Подібне ставлення зустрічалося в середовищі тогочасного вищого православного духовенства Київської митрополії, яке навіть ладне було йти на порозуміння з уніатами та католиками. Можливо, автор вірша входив до кола цих людей. Звідси його прагнення до миру й порозуміння з поляками та конфесійними конкурентами.

Збереглися народні пісні й думи про події Хмельниччини, зокрема дума про Хмельницького й Барабаша, про битву під Жовтими Водами та Корсунем, про похід на Молдавію, поразку під Берестечком, Білоцерківський мир, про деяких соратників Богдана Хмельницького, наприклад Кривоноса. Не можна однозначно твердити, що вони з’явилися саме в часи козацького повстання. Але їхні сюжети й інтерпретації свідчать, що корені цих творів сягають тих часів.

У згаданих творах часто з сарказмом говориться про ляхів, про їхні поразки від козацького війська. Так, у думі про Білоцерківський мир розповідається, як козаки загнали ляхів аж до Вісли. Налякані ляхи називають козаків рідними братами й просять їх пустити за Віслу «хоть у одних сорочках». Тим часом на річці зломився лід.

«...тоді козаки ляхів рятували,