Малиновий Клин - Дмитро Білий
Козацьких делегатів на зворотному шляху зустрів почесний ескорт у складі 500 чорноморців, при під'їзді до Слободзеї зі стін козацької столиці три рази вдарили гармати. Головатого і старшин радісно зустріли сивовусі січові діди і з хлібом-сіллю. Під святковий вогонь з рушниць і пістолів Головатий ніс на дарованому срібному блюді, у яке, за переказами, Катерина насипала козакам золоті червінці, грамоти імператриці, а сини його несли коштовну шаблю, подаровану кошовому Чепізі.
Чепіга поцілував хліб і зачитав грамоту, потім низько вклонився товариству. Шлях на Кубанські землі для Чорноморського війська був відкритий.
НА КУБАНЬ!Доки запорозькі депутати в Петербурзі добували для війська нові землі та привілеї, чорноморці відправили на Кубань військового осавула Матвія Гулика з козаками, щоб той уважно дослідив майбутні козацькі землі.
Запорожцям, які були з Матвієм Гуликом, Кубань відразу нагадала центр колишніх запорозьких земель — Великий Луг (Батько). Такі ж як і на Дніпрі густі і широкі плавні, великі степи і ліси з ярами та байраками, і як у Дикому Полі скрізь по кубанських степах височіли могили.
Чорне море, Керченська протока, Азовське море від Тамані до Єйського Лиману, численні солодкі лимани по всьому побережжі, річка Кубань і безліч степових річок свідчили чорноморцям про багаті рибальські промисли. У плавнях навколо соляних озер водилося безліч птиці — диких качок, гусей, журавлів, куликів, лебедів. У лісах, гущавах і пролісках жили дрофи, тетереви, куріпки, фазани. Багато диких тварин — кіз, лисиць, зайців, вепрів, ведмедів — робили Кубанщину справжнім раєм для мисливців. У соляних озерах по Азовському узбережжю були поклади солі.
Теплий клімат, родючі грунти, не зачеплені ралом, і багаті вигони з високими травами давали змогу займатися землеробством і скотарством.
Зі сходу потроху заселялася пустельна Ставропольська губернія, з півночі прилягала Донщина, але ця частина володінь донських козаків була настільки слабо заселена, що переселенці жодної небезпеки тут не вбачали. Черкеси жили за Кубанню ближче до гір і не мали потреби в Кубанських степах.
Від Керчі експедиція Гулика пройшла по березі Чорного моря, козаки знайшли тут залишки древньогрецької Фанагорії, далі біля Цокуровського Лиману побачили покинуту ханську фортецю. Зустрічали й залишки будинків генуезьких факторій, татарських поселень, покинуті хати некрасівців. Декілька разів бачили козаки людей — це були солдати, котрі служили в російських укріпленнях, що зрідка були розсіяні по Кубані. Батальйоном єгерів обмежувалось все населення величезного краю.
Таким чином військовий осавул об'їхав усі майбутні землі чорноморців і повернувся у Кіш за Бугом.
Подаючи звіт про свою подорож, козацький осавул, запорожець Матвій Гулак розписав усе те природне багатство, яке отримають чорноморці, переселившись на Кубань. Він подав товариству перший статистичний опис Кубані, складений згідно з усіма європейськими стандартами статистичної науки. В Росії лише через шістнадцять років з'явилося перше дослідження зі статистики академіка Германда.
Чорноморці почали готуватися до нового переселення. Залишали нажите майно, хати.
Течуть річки та гори мутні, Ідуть люди із городів смутні, Покидають вжитки пасіки Любезні і предорогії грунти.Таку пісню склали чорноморці про своє сумне прощання з Бузькою Січчю, але попереду їх чекала Кубань. Першим відправився в путь славний козацький полковник Сава Білий. Вів він весь козацький флот — 50 байдаків і одну яхту з 3847 козаками і 53 гарматами. 25 серпня 1792 р. козацькі байдаки пристали до берегів Тамані, де й був закладений перший чорноморський курінь Таманський.
Розвантаживши свої човни, чорноморці відразу виставили сторожу й зайнялися будівництвом хат, запасом провіянту для козаків, які вирушали з-за Бугу. Так почалося заселення Кубані — козацького "Малинового клину".
Після флоту Білого суходолом через Крим відправилися на Кубань два піших полки під керівництвом полковника Кордовського і частина козацьких родин. Козаки дійшли до Темрюка і там почали готуватися до зимування.
2 вересня вирушила з-за Бугу головна частина чорноморців. Її тисяч кінних і піших козаків, військовий обоз і козацькі родини вів сам кошовий Захарій Чепіга. Всю осінь йшли козаки з отаманом під дощами, по бездоріжжю. Тяжкий це був шлях, з сумом залишали чорноморці Україну, але прагнення жити вільним життям було сильнішим за усе. Тільки наприкінці жовтня козаки прибули на річку Єя. Вже почалися холода, і переселенці розташувалися у ханській фортеці на Єйській косі.
З початком весни наступного року чорноморці вирушили далі і зупинилися на березі річки Кубань, куди зійшлися всі перші переселенці Білого і Кордовського.
Це місце — Карасунський кут — між річками Кубань і Карасун мало стати новим військовим центром — Катеринодаром.
Готувалися до переходу на Кубань і козаки, які залишалися за Бугом. Хазяйновитий Головатий продавав решту козацького майна, вирішував останні справи чорноморців.
У березні 1793 р. козаки розділилися на дві частини — першу очолив полковник Тиховський і вирушив у дорогу 18 березня, другу частину, розділивши на двадцять колон, з великим обозом повів сам Головатий. За місяць вони прибули на Кубань.
Чорноморці з-за Бугу були першими українцями, які обживали Кубанські землі. Вони лише заклали той грунт, початок тієї хвилі українських переселенців, які заселяли Кубань протягом цілого сторіччя, прямуючи до далекої Чорноморії і шукаючи втрачену під панами волю та землю. Йшли і йшли на Кубань козаки "из малороссийских губерний, без чего нездоровый сей край остался бы без людей, ибо в оном ежегодно гораздо более умирало, нежели рождалось, не говоря уже об убитых в почти беспрерывных боях с непримиримым неприятелем й умерших от ран", так тодішні події зафіксував талановитий чорноморський історик Іван Попко.
1794 р. на Кубані вже перебувало 12645 чоловіків і 5526 жінок.
