Країна Моксель, або Московія. Книга 3 - Володимир Броніславович Бєлінський

«Достатньо відкрити родовідні книги російського дворянства, щоб побачити… хто є хто в російської історії. Тюрків–кипчаків, які прийшли зі Степу, назвали руськими…

А родовідні книги невмолимі, вони нагадують, що, наприклад, рід Єрмолових іде від Арслан–Мурзи–Єрмола, який 1506 року приїхав… і Золотої Орди. Годунови — від мурзи Чета, який виїхав з Орди 1330 року… Голіцини, Куракіни, Дашкови, Булгакови, Суворови, Колокольцеви, Ушакови, Голєніщеви–Кутузови, Мусіни–Пушкіни, Тургенєви, Аксакови, Тараканови, Тімірязєви, Баранови, Карамзіни, Чаадаєви, десятки інших шляхетських родів і є нащадками половецьких ханів… тоді жителі Тульської, Тамбовської, Орловської та інших теперішніх «російських» областей називалися татарами… Хіба не цікаво, що старовинні цвинтарі у тій же Рязані, Орлі або Тулі досі називаються татарськими… Скільки ж брехні й таємниць в історії держави Російської» [25, с. 116].

Справді, скільки «доважків брехні»! Але, навіть згадуючи про татар Тули, Орла й Рязані, тюркський історик Мурад Аджієв намертво мовчить про подібних татар Москви, Володимира, Твері, Ярославля, Ростова, Суздаля тощо.

Про це й сьогодні говорити не дозволено!

3. Князі–Чингісиди улусів Мохші(Наровчата), Темникова, Хан–Кермана (Касимова). Йдеться про східні улуси «Залешанської землі». Хоча, цілком зрозуміло, що в ХIII–ХV століттях кожен удільний улус Золотої Орди мав конкретне ім’я.

Відчуваєте, який об’ємний історичний пласт московської історії ще належить дослідити історикам, у тому числі й українським? Не може світова спільнота приймати за істину історичний матеріал, переповнений обманом і брехнею.

Слухаймо далі про князів–огланів:

«Місто Наровчат–Мохші, розташоване на території володінь нащадків Бехана, відоме за монетами, які карбували від 1312 р., а місто Темников, яке виникло на місці перебування монгольського темника–десятитисячника, що належав до нащадків Бехана, очевидно, бере свій початок з 1257–59 рр… Отже, Бехан міг володіти… (тією частиною ростово–суздальської землі. — В. Б.) “владою Золотої Орди царя Батия”» [56, с. 95].

Східні краї «Залешанської землі» ще з часів хана Батия були передані у володіння Чингісидам. Кожен ханський нащадок, який отримував у володіння якісь землі, одразу ж заселяв їх своїм родом, управляючи землею та її аборигенами, а все чоловіче населення від часу завоювання зводив у десятки, сотні, тисячі.

Про це кажуть не лише російські професори (М. І. Березін, А. К. Казем–Бек та ін.), а й вірменський священик XIII століття Кіракос. Послухаймо:

«І подався кожний (князь–оглан. — В. Б.) у свій отриманий уділ разом із жінками, дітьми й усім обозом війська свого. Облаштовувалися преспокійно, і стали верблюди та худоба їхня оскверняти й пожирати всяку зелень, що там росла» [94, с. 155].

Подібних свідчень можна наводити чимало.

Послухаймо знову російського історика:

«У фондах колишнього Саровского монастиря… є родовід татарських князів: Сеїд–Ахметових, Адашевих, Кудашевих, Тенішевих і Янгаличевих, які походили від татарського князя Бехана «із Золотої Орди», котрий «владою Золотої Орди володів багатьма навколишніми містами та іншими станищами татарськими й мордовськими»… Відтоді їхні нащадки — Сеїд–Ахметови, Адашеви, Кудашеви та ін. “стали володіти вотчинами і землями й оселилися по різних місцях”» [56, с. 95].

Як вам такі свідчення?

У російській історичній науці ми ніколи не знайдемо всеохопних досліджень на цю тему. І це — неспроста.

Нарешті, згадаймо:

4. Касимовське царство (ханство). Російська історіографія твердить про створення Касимовського ханства за велінням московського князя Василя (Темного). Дуже вже, мовляв, захотілося Василю (Темному) віддячити синові Улу–Мухаммеда — Касиму за допомогу у протистоянні з Шем’якою, і він повелів передати тому частину своєї землі десь у 1450–1456 роках. Мовляв, про точну дату, коли ця акція відбулася, немає відомостей. Укотре московити брешуть.

Цікаво, що професор М. Г. Сафаргалієв і цього разу підловив московських шовіністів на відвертій брехні. Послухаймо професора–історика:

«З договірної грамоти великого князя Василя Васильовича 1445 р. видно, що на той час місто Городець (Мещерський. — В. Б.) уже належав Касимові… «А з Городця й із твоє вотчини, чим тя есьмь пожалував, імати ми у тебе во Царев виход по описі, по людем». Вказаний «Царев виход» уперше згадується в грамоті 1445 р. і йшов… на користь… Касима» [56, с 256].

Таким чином, місто Городець ще до 1445 року належало ханському родові Касима. А оскільки воно лежало у «Мещерській землі», то, швидше за все, й Касим–хан належав до знаменитого роду князя–оглана Бахмета. Московити вкотре лише розірвали причинно–наслідковий ланцюг оповіді. Хоча, як бачать читачі, беззаперечно визнали Касима своїм царем.

Що ж відбулося в 1445 році?

Історія не робить із цього таємниці.

У 1445 році хан Улу–Мухаммед взяв у полон Василя (Темного), вивіз його в Казань, а через деякий час відпустив до Москви на княжіння.

«На це вказують записи, які є в IV Новгородському літописі: «Взяв на нім окупу двісті тисяч рублів, а інше бог зна та вони». «Інші» умови… (звільнення Василя. — В. Б.) 1445 року літопис не наводить, але можна припустити, що одна з умов… пов’язана була з “Мещерськими місцями”» [56, с. 255].

«При поверненні великого князя з татарського полону разом з ним прибули в Москву «многі князі» татарські і два сини казанського хана (Улу–Мухаммеда. —В. Б.): Касим і Якуб. Сповіщаючи про це, літописці нічого не говорять про причини появи татар на Москві… Що ж до царевичів Касима та Якуба, то вони безпосередньо засіли в «Мещерських місцях» і незабаром створили тут Касимовське ханство на чолі із царевичем Касимом» [56, с. 255].

Василь Темний до створення Касимовського царства не мав жодного стосунку. Воно було створене за велінням Казанського царя Улу–Мухаммеда.

У російській історії збереглася згадка про купівлю в 1382 році московським князем Дмитрієм, так званим Донським, в Олександра Уковича (праправнука царевича Бахмета) частини «Мещерської землі». Згадка наведена в «Оксамитовій книзі», частина III на сторінці 239, надрукованій М.І. Новиковим у 1787 році.

Це повідомлення багато про що свідчить.

По–перше, воно вкотре нагадує, що Дмитрій, так званий Донський, належав до роду Чингісидів. Тому що володіти земельною власністю, купувати її та передавати у спадок в Золотій Орді мали право лише Чингісиди. Князь же, чи то рязанський, чи то московський, отримував свій уділ під контроль тільки на період служіння ханові. Він не мав права передавати уділ у спадок або продавати (купувати) його. З цією аксіомою згодні й московські історики. Не станемо ще раз цитувати професорів С. М. Соловйова та В. О. Ключевського.

По–друге, неспівмірно велику, як на ті часи, суму — «двісті тисяч рублів» — Василь Темний заплатив не за своє життя. Він сплатив податок за уділ Уковича, який мав вносити до скарбниці Золотої Орди. Тому що