Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

доставлення затриманого в цей населений пункт. Після затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставлення його в суд подання органу дізнання, слідчого розглядається ще раз. За результатами розгляду в судовому засіданні подання суддя приймає одне з таких рішень: 1) про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав; 2) про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Відмовивши у взятті під варту, суд має право обрати інший запобіжний захід, передбачений ч. 1 ст. 149 КПК. При цьому, як підкреслив Пленум Верховного Суду України, суд вільний у виборі виду запобіжного заходу, але має обрати такий, що забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного, обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов’язків. У даному випадку підозрюваному, обвинуваченому повинно бути під розписку роз’яснено, в чому полягає цей захід, обов’язки, які покладаються на нього у зв’язку із застосуванням останнього, та наслідки їх порушення. Відмова суду у взятті під варту не перешкоджає слідчому (за погодженням із прокурором) або прокурору повторно звернутися до суду з відповідним поданням у тій самій кримінальній справі за умови одержання нових даних, що свідчать на користь застосування саме цього запобіжного заходу (п. 13 постанови від 25 квітня 2003 р. № 4).

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція (ч. 7 ст. 1652 КПК). Перелік осіб, які мають право подати апеляцію, є вичерпним.

За змістом статей 382 і 366 КПК за результатами розгляду апеляції суд постановляє ухвалу про одне з таких рішень: залишення постанови без зміни, а апеляції — без задоволення; скасування постанови і повернення подання на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; скасування постанови і відмову в обранні запобіжного заходу; скасування постанови і закриття провадження за поданням; зміну постанови. Скасувавши рішення суду першої інстанції про відмову у взятті під варту, апеляційний суд, як підкреслив Пленум Верховного Суду України, не може обрати цей запобіжний захід. За наявності підстав він у найкоротші строки надсилає матеріали провадження за поданням на новий судовий розгляд до відповідного місцевого суду. Однак апеляційний суд має право змінити постанову суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і обрати інший (п. 18 постанови від 25 квітня 2003 р. № 4).

Згідно з ч. 3 ст. 29 у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Системне тлумачення цієї конституційної норми дозволяє дійти висновку про те, що в ній йдеться про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Таке затримання як тимчасовий запобіжний захід може здійснюватися лише у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити і не може перевищувати 72 годин, протягом яких його обґрунтованість має бути перевірена судом. Тобто відповідно до зазначених вимог Конституції України затримання особи як підозрюваної у вчиненні злочину може бути здійснено компетентними державними органами поза судовим контролем виключно у межах 72 годинного строку і з підстав, достатніх для розумної підозри. Такі підстави передбачено ст. 106 КПК, яка, втім, не передбачає можливості затримання у разі нагальної необхідності запобігти злочинові, що не відповідає ч. 3 ст. 129 Конституції, а тому й положення КПК в цій частині потребують удосконалення.

Порядок та процесуальні гарантії додержання прав затриманого регламентовано ст. 106 КПК.

Передбачений Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, відповідає вимогам п. 3 ст. 5 Конвенції. Відповідно до рішень Суду сталою вважається така судова практика, згідно з якою 4-добовий строк для випадків звичайних кримінальних правопорушень та 5-добовий строк для надзвичайних випадків не суперечать вимозі негайного доставлення заарештованого до судді. Більш широке тлумачення цієї вимоги Конвенції, як зазначив Суд у рішенні у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства», суттєво послабило б процесуальні гарантії п. 3 ст. 5 на шкоду окремій особі і мало б наслідки, що підривають саму сутність права, яке захищається цією статтею.

У частині 3 коментованої статті, як зазначалося, йдеться про затримання особи, що здійснюється компетентним органом поза судовим контролем. Тому вважаємо, що не є таким, що суперечить зазначеним вимогам Конституції України, продовження суддею строку затримання підозрюваного, обвинуваченого до десяти діб, а за клопотанням затриманого — до п’ятнадцяти діб, передбачене ч. 8 ст. 1652 КПК, оскільки законність та обґрунтованість затримання в даному випадку протягом сімдесяти двох годин стає предметом судового контролю. Суддя має право продовжити строк затримання лише з метою додаткового вивчення даних про особу підозрюваного чи для з’ясування інших обставин, які мають значення для обрання запобіжного заходу. Тому в постанові судці повинно бути зазначено, які саме дані про особу чи інші обставини треба додатково з’ясувати, які дії і ким самим мають бути вчинені.

У разі коли питання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вирішується щодо особи, затриманої в порядку, передбаченому ст. 106 КПК, час, протягом якого вона трималася під вартою, включається до строку затримання, продовженого судом відповідно до ч. 8 ст. 1652 КПК (п. 12 постанови від 25 квітня 2003 р. № 4).

Затримана особа має бути негайно звільнена, якщо протягом сімдесятидвогодинного строку з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання її під вартою. Виходячи з цієї конституційної вимоги, слід зробити висновок про те, що копія постанови судді про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути вручена затриманому. Проте зазначимо, що чинне кримінально-процесуальне законодавство України, детально регламентуючи порядок розгляду судом подання органу дізнання, слідчого про взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту, втім не передбачає обов’язку суду вручити затриманому копію постанови про застосування даного примусового заходу. На наш погляд, це є прогалиною чинного процесуального законодавства, яку слід усунути. Виходячи з того, що норми Конституції України відповідно до її ст. 8 є нормами прямої дії, суддя зобов’язаний вручити затриманому копію цієї постанови, а у останнього, в свою чергу, виникає кореспондуюче право вимагати дотримання суддею вимог Основного Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 1651 КПК постанова судді має бути негайно оголошена під розписку особі, щодо якої її ухвалено. Одночасно цій особі роз’яснюються порядок і строки