Крутість тобі личить: як перестати сумніватися в собі й почати жити на повну - Джен Сінсеро
Тобі потрібно збільшити частоту, щоби порівнятися з вібраціями того, з ким ти хочеш бути в одному ритмі.
Це ніби намагатися слухати певну радіостанцію, але увімкнути її не на тій частоті. Якщо в тебе пристрасне побачення і ти хочеш послухати Slow Jamz на 105.9 FM, але натомість налаштовуєшся на 89.9 FM і чуєш Національне громадське радіо, ти не тільки перестанеш бути романтичним, а й, імовірно, вечір перетвориться на дискусію про імміграційне законодавство у Сполучених Штатах замість того, щоби музикою зачарувати розслаблене тіло, на якому відблискує сяйво свічки, і змусити його налаштуватися на хвилю кохання.
Усесвіт підлаштується до будь-яких твоїх вібрацій. І ти не можеш його обдурити.
Ось чому, коли ти вібруєш на високих частотах, здається, ніби чудові речі відбуваються з тобою без будь-яких зусиль, ти зустрічаєшся з прекрасними людьми і в тебе постійно виникають неймовірні можливості (а відтак, і навпаки).
Як помітив Альберт Ейнштейн: «Збіг — це спосіб Бога залишитися анонімним».
Коли ти вчишся свідомо опановувати сферу енергії, повір у те, чого ти ще не бачив, і залишайся на своїй найвищій частоті. А також використовуй свою внутрішню силу, щоби створити реальність, якої ти прагнеш.
Отож, іще раз скажу про стару добру усвідомленість, яка є твоїм ключем до свободи. Як тільки ти усвідомиш, що ти в змозі кардинально покращити своє життя, об’єднавшись із Джерелом Енергії і збільшуючи свою частоту, тобі справді (чорт забирай!) вдасться це зробити (як саме, я покажу пізніше), відтак ти виберешся з виру постійних неприємностей і перестанеш почуватися жертвою безнадійних обставин, бо більше не будеш розігрівати собі на обід напівфабрикатів в одноразовому посуді в мікрохвильовій печі чи гарувати на того, хто змушує тебе тремтіти від страху.
Аби підвищити свою частоту, ти маєш повірити, що все, чого ти прагнеш, доступне для тебе. І найкращий спосіб зберегти це переконання — залишатися в постійному зв’язку із Джерелом Енергії.
Це схоже на ситуацію, коли ми стоїмо біля шведського столу з безліччю тарелів, але замість їжі він ломиться від надзвичайної кількості знань, здібностей, почуттів, можливостей, речей, людей та способів, як поділитися нашими дарами з усім світом. І все, що ми повинні робити, — підтримувати свою енергію тим, що ми прагнемо рішучих дій і приймаємо рішення для того, щоби дозволити добру зайти в наше життя. Це вагоме рішення частково і є ключем. Сумно, що ми не можемо просто плавати в сусідському басейні на надувному матраці, повільно потягуючи коктейль і при цьому перебуваючи на високій частоті, в очікуванні, коли по небу пропливуть єдинороги. Ми повинні щось робити — виконувати дію, яка орієнтована на славу.
Фішка в тому, щоб отримати і те, й інше — і енергію, і дію, працюючи в унісон: якщо твоя енергія достатньою мірою не збігається з тим, чого ти дійсно хочеш, то будь-яка дія, яку ти виконуєш, буде потребувати від тебе більше зусиль, аби ти дістався туди, куди прагнеш, якщо вона взагалі тебе туди доведе. Інколи тобі може поталанити і ти досягнеш успіху, коли робиш лише щось одне. Але якщо тобі стає зрозуміло, чого ти дійсно хочеш (не лише думаєш про це, а справді хочеш), повір, що це доступне для тебе. Незважаючи на свої теперішні обставини, залишайся у зв’язку з Джерелом Енергії на правильній частоті і рішуче дій. Тоді ти врешті досягнеш успіху.
А чи снилося тобі коли-небудь, що ти летиш і раптом тебе щось б’є, та так сильно, що ти думаєш: «Ей, я ж лечу — а я ж не можу літати», і потім падаєш на землю й уже не здатен піднятися в небо? Не важливо, що ти намагаєшся зробити, — саме так переконання і діють. Навіть якщо це й здається неможливим, ти за жодних обставин не повинен втрачати віри. Навіть коли зупиняєшся, думаючи, що, якщо луснула твоя мильна бульбашка, то ти більше не притягуєш див у своє життя.
Сила з тобою.
Ідеться не лише про те, щоби вірити та перебувати на високих частотах, коли світить сонце, а навколо весело стрибають кролики, а й про те, щоби вірити навіть тоді, коли речі стають непевними, справи кепськими і погода зовсім не сонячна.
Французький автор і сміливий шукач правди Андре Жід[14] влучно сказав: «Ніхто не відкриває нових земель, не усвідомлюючи, що доведеться надовго втратити берег із поля зору». Це якраз про те, як повірити, що ми живемо в чудовому, доброму та багатому Всесвіті, а не думати, що світ обмежений, жалюгідний і любить інших людей більше, ніж тебе.
Це про те, що наша віра сильніша за наші страхи.
Розділ 3. Стань у позу голуба
Якщо у тебе депресія, ти живеш минулим. Якщо ти у тривозі, ти живеш майбутнім. Якщо ти спокійний, ти живеш тепер.
Лао-цзи, китайський філософ, засновник даосизму (чи то одна людина, чи міфічне поєднання багатьох філософів, ніхто точно не знає)
Якось на занятті з йоги інструктор сказав нам стати в позу голуба. Щоби це зробити, треба простягнути одну ногу назад, іншу зігнути вбік перед собою, а потім нагнутися вперед усім тілом і рівно лягти. Це чудово, якщо ти голуб, але це одна з поз, яких я найбільше боюся, бо мої ноги не можуть так рухатися, мені боляче і я завжди зі страхом думаю, що так і заклякну.
Але хоча моє тіло й вимагає чогось іншого, я ходжу на заняття і буду продовжувати це робити. Я сповнена рішучості «розслабитися й зануритися в це», навіть якщо насправді мовчки прошу цього типа, аби сказав нам змінити позу, чого він так і не робить, позаяк дуже заклопотаний своїм базіканням. Він постійно теревенить про наш зв’язок з Усесвітом, про наше дихання, про шлях до справжнього прозріння… Чорт забирай, чуваче! Ти хоч трошки можеш поквапитися, бо мені видається, що я зараз щось собі порву. Боже мій, певно, я дійсно заклякла! І як тепер виплутуватися з цієї пози?! Він узагалі збирається підійти і якось розігнути мене, бо я таки справді завмерла! І тоді, уф…
Я роблю вдих. Відмикаю безкінечне скиглення у своєму мозку, заспокоююсь і віддаюся почуттям. Я відчуваю, як моє тіло скоряється, і ця поза вдається мені вже значно краще, ніж раніше. Болю немає. Паніка зникла. Я — одне ціле з Усесвітом. Але потім усвідомлюю, що я дійсно думаю, ніби заклякла, і… Хлопче, що за чортівня? Ти серйозно збираєшся патякати весь вечір, а ми маємо залишатися в цій дурній позі вже цілих п’ять хвилин? Між іншим, моє коліно страшенно пече, а ти й не збираєшся стулити свою пельку. Навіть якщо я вже думаю, що ти нарешті замовк, насправді ти й далі говориш, говориш і говориш… І тоді, уф…
Я вимикаюся. Я знову повернулася в Зону. Я цілком розчиняюся в цій позі й відчуваю щастя та справжнє злиття із чимось значно більшим, ніж я сама.
Ця незбагненна мить між дурними думками в нашій голові та «вдиханням саме в цей момент» переважно й показує, як більшість із нас проживає своє життя. Замість того, щоби хвилюватися про загрозу вивихнути стегно (майбутнє) чи про те, як я погано почувалася, коли перебувала в цій позі (минуле), я могла б насолоджуватися чудовим відчуттям, яке мені доступне саме зараз.
Я ніколи не переставала дивуватися, як ми марнуємо дорогоцінний час, ганяючись за уявними речами, розігруючи драми й переживаючи
