Малиновий Клин - Дмитро Білий

руки. Та ще й до того 5 жовтня 1791 р. по дорозі в глухому бессарабському степу помер Григорій Потьомкін. Хоч так і не простили йому козаки зруйновану Січ, але все ж він був єдиним покровителем Чорноморського війська.

Чорноморська старшина, козаки добре розуміли, що історія, яка відбулася шістнадцять років тому на Дніпрі, може повторитися й за Бугом.

Царський уряд боявся зростання нової Січі на Україні, тому для війська необхідно було шукати нову землю там, де не зачіпала б козаків панська сваволя, де відчували б вони себе повністю вільними. І тоді, за влучним висловом історика Щербини, запорожці вирішили шукати собі землю в Петербурзі.

ПОСОЛЬСТВО ГОЛОВАТОГО

Єдиним місцем, яке б задовольнило прагнення козаків до максимальної незалежності, були простори Кубані. Тільки там могли вони почуватись безпечно від найстрашнішого ворога — царських вельмож та панів. План переселення виник у старшин Чепіги і Головатого вже давно, про це думав і отаман Білий. Після тривалих роздумів і суперечок чорноморське товариство вирішило назавжди відмовитися від забузьких земель і вимагати від царського уряду дозвіл на переселення тільки на Кубанські землі. Козацькі дипломати продумали це нелегке завдання до тонкощів, враховуючи і політичні обставини, і психологію царського двору. Але невідомо було, як поставляться до бажання козаків у Петербурзі. І ось знову, як і шістнадцять років тому, вирушив Антін Головатий до столиці з делегацією військових старшин.

Безкінечні канцелярії, велика плутанина, клопоти... Й хоча увішані були царськими орденами та медалями старшини, але відчували вони, що нікому тут не потрібні.

Та мудрий Головатий встиг завести необхідні зв'язки при імператорському дворі і зміг найти найкоротший шлях для вирішення чорноморської справи. Маючи із собою дорогоцінні скарби, військовий суддя досить швидко знайшов для запорожців нових покровителів. Він дарував пихатим вельможам то дорогий турецький ятаган, то коштовну чашу, то баского коня, пригощаючи їх смачними їствами, які надсилали своїм послам чорноморці.

В яскравому козацькому вбранні з блискучою зброєю колоритні запорожці були бажаними гостями у палацах катерининських сановників. Козаки вдавали із себе простакуватих, веселих диваків, любителів пожартувати й погуляти. Розумних же вельмож запорожці дивували своєю освіченістю, мудрістю, поміркованістю у політичних справах, аргументуючи при цьому важливість Кубанських земель саме для чорноморців.

Так, хабарями й подарунками, співами під бандуру, яку Головатий привіз із собою, тонкою психологічною грою делегатам вдалося підготувати сприятливий грунт для успішного завершення цієї нелегкої місії.

Чутки про те, шо у петербурзьких салонах з'явилися дивні козаки, які зачарували всіх своєю дотепністю, розумом і гумором дійшли й до цариці.На святі в Царському селі мав зібратися весь вищий світ, і запорожці, знаючи про це заздалегідь, ще затемна доїхали на конях до Царського села, розташувавшись біля шляху. Коли під'їхали карети з вельможами, козаки на запитання, що вони тут роблять, розповіли про свій злиденний стан, через що їм, мовляв, довелося йти на свято пішки із Петербурга. Розповіді про тяжке становище запорожців дійшли й до цариці, і вона там же призначила аудієнцію й грошове утримання. Так що пізніше Головатий, звітуючи товариству про свою подорож, гордо відзначив, що вони не лише не витратили надані кошем гроші, а й поповнили їх. 2 квітня у петербурзьких салонах помітно пожвавішало — всі прагнули потрапити на аудієнцію до імператриці, де вона мала приймати дивних запорожців. Весь виший світ уявляв, яке враження справлять на Катерину ці вайлуваті козацькі велетні.

Та ніхто не міг того й передбачити. Перед царицею стояли казкові красені, горді, сміливі степові рицарі.

Сам Головатий був у зеленому кунтуші поверх білого жупана, широких шароварах і червоних чоботях із срібними підковками. З довгими вусами й оселедцем, дзвінкою бандурою і коштовною зброєю стояв він, як могутній символ Запорозької Січі.

На прохання Катерини Головатий заспівав свою улюблену пісню про нещасливу долю чорноморців.

Ой Боже наш, Боже милостивий! Вродились ми у світі нещасливі! Служилії вірно в полі і на морі, Та й осталися вбогі, босі й голі.

Він зачарував присутніх своєю майстерною грою і гарним голосом, сльози текли по його обличчю, Головатий співав про померлого фаворита Катерини.

Встань, батьку, великий гетьмане; Милостивий великий паче, Встань, Грицьку, промов за нас слово, Проси цариці — все буде готово.

Розчуливши імператрицю, Головатий звернувся до неї з промовою, побудованою за всіма взірцями європейського етикету: "Жизнедеятельным державного ведення твоего словом, перерожденный из неплодного бытия верный Черноморский Кош приемлет наше дерзновение вознести благодарный глас свой к святейшему Величеству твоєму й купно изглаголити глубочайшую преданность сердец его. Прийми одну яко жертву единой Тебе от нас сохраненную, прийми й уповаючим на сень твою буди нам прибежище, покрор, радование..." .

Катерина була зачарована запорожцями і задовольнила їхні прохання. В імператорській грамоті від 30 червня 1792 р. зазначалося, що чорноморському війську надаються землі Кубані у вічне користування. У своїй грамоті Катерина підтвердила всі прохання козаків.

У вічне користування війську надавався "остров фана-гория со всею землею, лежащей на правой стороне реки Кубань — от устья её к усть-Лабинскому редуту, так, чтобы с одной стороны река Кубань, с другой же Азовское море до Ейского городка служило границей войсковой земли". Таким чином колишні запорожці отримали 2855966 десятин практично незайманої землі, або 28 тисяч кв. верст Кубанської землі .

За новим Чорноморським військом закріплювались старовинні запорозькі привілеї — власне самоврядування і власне військове правління. Війську надавалося право вільного економічного порядкування і торгівлі. Губернатору Таврії доручалося звільнити всіх запорожців від кріпацтва і дозволити їм приєднатися до чорноморців, а війську для переселення на Кубань надавалися кошти у сумі 30 тисяч крб., провіянт і "всевозможные вспоможения".

Пізніше видатний козацький історик напише про наслідки посольства Головатого:

"До известной