Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

торгові контакти. Вони були талановитими підприємцями з розвинутими міжнародними торговими зв’язками по всій Європі, на Близькому Сході й у Північній Африці. Наприклад, торговець Самуель Паллаче, марокканський єврей, прибув до Нідерландів у 1608 р. як посол султана Марокко. Євреї змогли також налагодити гарні відносини з Південною Америкою, що сприяло створенню Вест-Індської компанії. Також їхня майстерність збагатила сферу обміну валют і ринку акцій. Євреї Амстердама не належали до гільдії купців, проте досягли значних успіхів як керівники видавництв, друкарі, продавці книжок, а також продуктів харчування та лікарських засобів.

Амстердам приймав робочий люд зі всієї Європи. Іммігранти влаштовувалися прибиральниками сміття, консьєржами, човнярами. Копачами торфу найчастіше працювали німці, яких було так багато, що вони навіть отримали окреме прізвисько Hollandganger. Також до міста прибували майстерні ремісники текстильної промисловості та суднобудівельники. Коли Вільгельм Оранський в’їжджав у місто, там мешкало тридцять тисяч осіб. У 1650 р. їх налічувалося вже сто сорок тисяч, а до кінця століття — двісті тисяч. Населення Амстердама було сумішшю фламандців, валлонів, німців, португальців, євреїв і французів. І досі третину населення Амстердама становлять іноземці.

В Амстердамі наголошували на рівності в усьому. Навіть багатії уникали вихвалянь. Їхні слуги їли за одним столом із ними та їхньою родиною, що вражало інших європейців. У невеликих будинках уздовж каналів жили головно батьки з дітьми. На нижньому поверсі була майстерня або магазин, де зустрічали клієнтів. Підводячись на верхній поверх, взуття треба було скидати, тому що там починався власне дім.

У 1654 р. керувати державою був призначений 28-річний адвокат і математик, пристрасний захисник республіки Йохан де Вітт. На його переконання, в освіченому суспільстві влада повинна належати не королям і принцам, а тим, хто був обраний для керування спільними справами завдяки своїм достоїнствам. Друг де Вітта, Пітер де ла Кур, написав популярну книжку, в якій визначив переваги відкритого та толерантного суспільства. Він пов’язав голландський лібералізм із політикою, релігією та економікою. Цей лібералізм був зовсім не таким, як у класово свідомих суспільствах Франції та Англії. На думку де ла Кура, у жодній з цих країн не було свободи віросповідання. Обидві країни були монархіями, де всі експортні та імпортні товари підлягали жорсткому оподаткуванню. Свобода в Нідерландах, своєю чергою, була запорукою того, що мешканці залишалися в країні, а також приваблювала іноземців. Де ла Кур покладав великі надії на підприємництво та приплив мізків. Для того щоб привабити професіоналів до Нідерландів, тут піклувалися про свободу кожного. Збагачення без гарантій свободи має сумнівну привабливість, адже насправді багатство народжується лише завдяки свободі. У другій половині XVII ст. ВВП на душу населення в Амстердамі був у чотири рази більшим, ніж у Парижі.

Усі сфери, що процвітали протягом цього часу — природничі науки, медицина, політична філософія, мистецтво, промисловість і фінанси, — відображалися в книжках. В Амстердамі була немислимо велика кількість книжкових магазинів — чотириста — та сто видавництв. За даними Х. де ла Фонтена, дослідника Амстердамського університету, в XVII ст. половину книжок у світі друкували в Нідерландах, третину — в Амстердамі.

Свобода висловлюватися і публікувати

На думку голландського історика мистецтва Деріка Регіна, видавнича справа в Амстердамі була результатом дивовижного поєднання мистецтва, науки і торгівлі. Уродженець Фландрії Йодокус Хондіус прибув до Амстердама наприкінці XVI ст. і привіз із собою мистецтво фламандської картографії. Він також володів латиною та грецькою мовою, був обізнаний у гравіруванні та каліграфії. Хондіус і учень Тихо Браге, Віллем Янсзон Блау, отримали свої знання від найкращих фламандських картографів, як-от Герард Меркатор і Абрагам Ортеліус.

Хондіус опублікував низку атласів Меркатора. Останній створив першу математично точну картографічну проекцію, що значно спростила навігацію порівняно з більш ранніми картами. Широта і довгота на ній відображались як прямі лінії. Отже, кути між напрямками на карті у будь-якій точці зберігаються відповідними до реальних. Для мореплавців було важливо, щоб шлях судна, що рухається незмінним курсом, позначався на карті прямою лінією.

Віллем Янсзон Блау до того часу створив точний глобус землі та зіркового неба. Він видав у 1608 р. унікальний атлас і довідник для мореплавців Het Licht der Zeevart. У ньому містився опис мілководних територій морів, заток і берегів. Рід Блау володів найбільшою в світі друкарнею, що видавала найкращі в світі карти.

Сучасне наукове видавництво «Elsevier» запозичило свою назву у найвідомішого голландського видавництва XVII ст., названого на честь засновника. Лодовейк Ельзевір навчався друкарського мистецт­ва у видавничому домі Плантена в Антверпені, після чого вирушив до Лейдена. Його сини продовжили справу батька, а Ельзевір став офіційним видавцем в університеті Лейдена. В 1637 р. онук Лодовейка Ельзевіра заснував філіал видавництва в Амстердамі. Основний центр видавничої діяльності Ельзевіра було перенесено до Амстердама, де панувала більша, ніж у Лейдені, свобода друкарства. Видавництво Ельзевіра видало перші в світі книжки кишенькового формату, що був співзвучним з підприємницьким характером міста. Жоден правитель чи папа не зміг заборонити амстердамським друкарям видавати те, що вони забажають. Наприклад, у 1638 р. було надруковано книгу Галілео Галілея, заборонену інквізицією. З усієї Європи люди з’їжджалися до Амстердама, аби мати змогу придбати заборонені книги та ознайомитися з різноманітними науковими збірками.

Не дарма французький філософ Рене Декарт переїхав до Нідерландів. Хоча Декарт був переконаним католиком, його шокувало те, як інквізиція вчинила з Галілео Галілеєм. У листопаді 1633 р. він зізнався другові, отцю Мерсенну, що через страх перед інквізицією він розмірковує над тим, чи не спалити йому всі свої праці. «Він також вирішив, що краще залишити праці неопублікованими, аніж видавати їх після обробки цензурою церкви, «у кастрованому вигляді». А в Нідерландах Декарт нарешті зміг писати спокійно.

У 1635 р. в будинку на площі Вестермаркт, 6 французький філософ написав свій трактат про пристрасті душі. На вибір теми, ймовірно, вплинули стосунки філософа з його домробітницею Хеленою, яка народила йому доньку Франсін.