«Ілюстрована Історія України» - Михайло Сергійович Грушевський

Баторій вмер, не встигши їх укарати за се, козаки ж далі громили Турків і Татар. Від Москви брали гроші за те що воюють Татар, ханови ж татарському посилали сказати, що готові йому помагати на Турків, з котрими у нього вийшла тодї незгода. Коли Татари пішли весною 1586 р. на Україну, козаки заступили їм дорогу на Днїпрі, відгромили й змусили вернути ся назад. Потім пішли знову на Очаків, здобули замок, вилїзши в ночи по драбинах, вирізали залогу й спалили місто. Рушили знову на Волощину, але господар дістав поміч від Турків, і козаки вернули ся. Вибрали ся за те човнами на море, прийшли під Козлів (тепер Евпаторія), здобули кілька турецьких ко-раблїв, погромили місто, розбили кількасот крамниць. Поспів на те калга татарський і), стала ся битва, але козаки стративши небогато товаришів вийшли цїло. Напали потім на Білгород (тепер Акерман), попалили місто. Розгніваний султан готовив великий похід; але козаки заступили дорогу, погромили Татар, що йшли до Турків в поміч; самого хана пострілили й богато Татар побили. По сім і Туркам пропала охота до війни й вони замирили ся, поставивши умову, щоб з козаками зроблено порядок.

Правительство знов наказало набрати козаків на службу, сим разом тисячу чоловіка, щоб стояли на Днїпрі й стерегли границь (1590 р.). Своєвільників велїло з Низу вивести й більше не пускати на Низ і в степи, анї не продавати їм ніякого припасу, і всїх зловлених на добич-ництві якнайтяжше карати. Але з сих наказів нічого не вийшло, козакам взятим в службу не плачено, і вони далі разом з своєвільними промишляли собіздо-бичею, як могли, походами на землї татарські, турецькі, молдавські. Поруч з проявами такої воєнної енергії козацької ще важ-нїйше було розширеннє козацтва по Україні. Після того як козаччина стала вважати ся визволеннєм від панської неволї, козацький присуд починає поширювати ся все далї й далї в глубину так званої волости, то значить— оселого залюднення. Ватаги козацькі під проводом своїх гетьманів, полковників і всяких иньших ватажків розташовують ся серед панських маєтностей Київщини й Браславщини, а далї—і в дальших околицях: то тут то там виникають панські скарги на них, даючи нам вісти про се поширеннє козацтва. Ватажки козацькі збирають всякий припас на військові потреби, чинять наїзди на маєтки панів, котрі їм противлять ся, а людність наоколо „козачить ся" — пристає до козаків і не хоче більше панам своїм бути послушна, часом і бунтуєть ся на панів. Голосне було наприклад повстаннє в Браславщинї, де міщане браслав-ські з козаками здобули замок, забрали гармату і так кілька лїт жили собі самоправне. Такі події дуже гнївали шляхту, що накликала правительство, аби приборкало козаччину, аби їм не бунтувала підданих.

170. Козаччина в народнїх малюнках: „Козак Мамай" (тип Запорожця); старинна картина.

Але правительство, зайняге иньшими справами, не спішило ся і кілька лїт східно-полуднева Україна аж до Полїся була, можна сказати, цїла в руках козаків, на ласці козацьких ватажків, а з ріжних зачіпок тутешнїх панів з козаччиною де далі розгоріла ся цїла війна і козаки давали вже панам без церемонїї почути свою силу і перемогу.

58. Козацькі війни 1590-11. рр

Привідцею першої більшої козацької війни був ватажок козацький Криштоф Косинський. Він Дістав від сойму в 1590 р., разом з кількома иньшими визначними отаманами козацькими маєтність на Роси, за свої служби, а Януш Острозький, бувши старостою білоцерківським, а властиво його намістник загорнув сї землї до староства, мовляв до нього належали. Розгніваний тим Косинський зібрав козаків і напав на Білу Церкву, нограбив і забрав майно кн. Острозького і його намістника, що ту справу підстроїв, погромив теж иньші замки Острозьких, позабирав гармати і засїв з ними в Трипільськім замку. Король вислав своїх комісарів ріжних панів місцевих з полками їх, аби козаків утихомирили. Козаки їх слухати не схотіли, приготовили ся битись, але комісари не відважили ся стати з ними до бою й уступили ся. Л козаки після сього далі розпочали свої походи, здобуваючи замки, що були в руках Острозьких і иньших панів, які з козаками зачіпали ся; здобули Київ, Переяслав й иньші городи. Опанувавши майже цїлу Київщину, перекинули ся далі на Волинь, підбиваючи під свою руку міста, змушуючи панів, аби признавали вдасть козацького присуду над своїми маєтками і підданими: давали припаси на військом й не боронили піддавати ся під власть козацьку і козачити ся, хто хоче. Кн. Василь-Константин Острозький з синами й иньші пани, побачивши, що козаччина їх знищить, почали ладити ся на війну з усїх сил; правительство польське не хотіло іх ратувати, гніваючи ся за те, що не йшли йому на руку в справах віри, отже мусїли самі собі радити. Найняли військо в Галичині й на Угорщині, зібрали шляхту волинську і з сими силами удало ся їм розбити військо Косинського під містечком Пяткою. Козаки обіцяли вернути гармати і всяку стрільбу, скинути з гегьманства Косинського і дати спокій панам.

Але вийшовши на Запороже, вони зараз же почали збирати ся з силами на ново, і весною і593 р. рушили знову, сим разом на Черкаси. Хотїли порахувати ся з кн. Вишневецьким, що вмішав ся в попередню війну і взагалї уїв ся козакам, як пограничний староста черкаський, що держав в руках головну дорогу козацьку. Приступивши до Черкас, Косинський зачав облогу, але Вишневецький зробив засідку і Косинського вбито хитрим підступом, а при тім багато й иньших козаків. Козацьке військо по сїм відступило, але літом козаки приступили з новим військом до Черкас. Вишневецький злякав ся, що козаки йому кінець кінцем відомстять ся тяжко, пішов з ними на згоду й уложив з ними таку умову, що надалі вже дасть свобідну дорогу козаччині через своє староство і нїчим не буде притісняти: инакшими словами пообіцяв, що законів виданих на козаків не буде сповняти. А в його руках була єдина власть на цїлій отсїй дорозі Дніпровій. По сїм козаки стали справжнїми панами всеї східньої України Найможнїйші пани, як от князї Острозькі, мусїли скорити ся перед ними, годити їх ватажкам і сповняти їх жадання, щоб дали їм спокійно господа-рити. Кипіло у деяких панів проти козаччини, що руйновала всі їх пляни, вносила дух бунту супротивлення між підданство, виривала величезні маси „непо-слушних" з-під панської власти. Але мусїли сидїти тихо й корити ся перед козаччиною, не