Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі - Стівен Девід Левітт
Свою місію Фраєр вбачає у дослідженні причин неуспішності чорношкірих. «Можна знати напам’ять усю статистику неуспішності чорних, — каже він. — Можна досліджувати відмінність між чорними та білими за кількістю позашлюбних дітей, рівнем дитячої смертності та тривалості життя. Чорні є етнічною групою з найгіршими показниками результатів стандартизованого тесту готовності до навчання у вищій школі. Чорні заробляють менше за білих. Вони й досі живуть погано — і крапка. Я просто хочу дізнатися, що чорні роблять не так і де криється причина їхніх проблем, я хочу присвятити цьому своє життя.
Окрім економічної та соціальної нерівності між чорними та білими Фраєр зацікавився фактичною сегрегацією у царині культури. Чорні й білі дивляться різні телевізійні шоу. («Monday Night Football» — єдине шоу, яке зазвичай входить у десятку програм, найпопулярніших серед обох етнічних груп; «Seinfeld» — одна з найпопулярніших ситуаційних комедій в історії — за своїм рейтингом серед чорних ніколи не піднімалася вище п’ятдесятого місця). Чорні й білі курять різні цигарки. (Ринкова частка сигарет «Ньюпорт» серед чорних підлітків складає 75 %, а серед білих — 12 %; білі підлітки курять переважно «Мальборо»128). А чорні батьки дають своїм дітям імена, які разюче відрізняються від імен білих малюків129.
Фраєр захотів дізнатися, чим є особлива «чорна» культура: причиною економічної нерівності між чорними та білими чи просто її віддзеркаленням?
Як і у випадку з даними «Багаторічного дослідження», Фраєр подався шукати відповідей у величезній, мов гора, купі даних — у інформації з довідок про народження, виданих кожній дитині, народженій у Каліфорнії після 1961 року. Ці дані, які охоплювали понад шістнадцять мільйонів новонароджених, містили стандартні пункти, як-то: ім’я, стать, расова приналежність, маса тіла при народженні, сімейний стан батьків, а також певні більш промовисті відомості про батьків: їхній штрих-код (що вказує на соціально-економічний статус та расовий склад мікрорайону проживання), їхні способи оплати рахунків за послуги лікарні (ще один економічний індикатор), а також рівень освіти.
Ці каліфорнійські дані демонструють нам, наскільки ж по-різному називали своїх дітей чорні та білі батьки. Водночас білі та азійсько-американські батьки дають своїм нащадкам напрочуд схожі імена; щодо цього існує певна розбіжність між білими американцями та американцями латиноамериканського походження, але вона є незначною в порівнянні з прірвою між чорними й білими.
Ці дані свідчать також, що ця прірва є відносно новим явищем. До початку 1970-х років існувала велика кількість аналогічних імен, які давали своїм дітям чорні та білі батьки. Типова новонароджена дитина у чорношкірому районі в 1970-ті отримувала ім’я, яке було вдвічі поширенішим серед чорних, ніж серед білих. А у 1980-х роках вона вже отримувала ім’я, яке було в двадцять разів поширенішим у чорних. (Серед хлопчачих імен проявилася така сама тенденція, але не так різко — мабуть, тому що батьки усіх рас менше схильні експериментувати з хлоп’ячими іменами у порівнянні з дівочими). Зважаючи на місце та час, коли відбулася ця зміна (щільно заселені міські райони, де саме тоді набирав силу рух афроамериканських активістів), найбільш імовірною причиною такого буму типово «чорних» імен став рух «Чорна сила», метою якого була боротьба за особливість африканської культури та проти тверджень про неповноцінність чорних. Якщо революція імен справді була інспірована цим рухом, то їй судилося стати одним з його найбільш тривалих пережитків. Нині зачіски в стилі «афро» — це велика рідкість, чоловічі сорочки в африканському стилі — рідкість ще більша, а засновник «Чорних пантер» Боббі Сіл більше відомий нині тим, що рекламує товари для барбекю.
Нині існує велика кількість імен, поширених винятково серед чорних. Понад 40 % чорних дівчат, народжених у Каліфорнії, у якомусь конкретному році отримали ім’я, яке того ж року не отримала жодна з приблизно 100 000 білих дівчат. А ще цікавішим є те, що близько 30 % чорних дівчат дають ім’я, яке є унікальним серед імен усіх дітей — як чорних, так і білих, — народжених того ж року. (Упродовж одних тільки 1990-х було 228 немовлят, названих іменем Unique (Унікум), і по одному з іменами Uneek, Uneque та Uneqqee). Навіть дуже популярні «чорні» імена з «білими» фактично не перетинаються. З 626 дівчат-немовлят, названих упродовж 1990-х іменем Дежа (Deja), 591 була чорною. З 454 дівчат, яким дали ім’я Прешес (Precious), 431 була чорною. З 318 дівчат на ім’я Шаніс (Shanice) 310 були чорними.
Яким є типовий портрет матері, яка, найімовірніше, дасть своїй дитині таке виразно «чорне» ім’я? І дані каліфорнійського дослідження дають на це запитання чітку відповідь: це — незаміжня, бідна і малоосвічена матір підліткового віку з чорного району, яка сама має типово «чорне» ім’я. На переконання Фраєра, коли дитині дають «суперчорне» ім’я, то з боку чорношкірих батьків це є сигналом солідарності з громадою. «Якщо я назву свою дитину Медісон, — пояснює він, — то люди можуть подумати: “А ти що, збираєшся перебратися жити за залізничну колію, до іншого району, еге ж?”. Якщо вважається, що чорні дітлахи, які вивчають диференціальне числення й займаються балетом, “поводяться, як білі”, — каже Фраєр, — то ті, хто дають своїм дітям ім’я Шаніс, просто “поводяться, як чорні”».
Каліфорнійське дослідження свідчить, що багато білих батьків посилають так само сильний сигнал у протилежному напрямку. Більш ніж сорока відсоткам білих немовлят дають імена, які є принаймні вчетверо поширенішими серед білих. Візьмімо, наприклад, такі імена: Коннор, Коді, Емілі й Абіґейл. Упродовж останніх десяти років кожне з цих імен дали щонайменше двом тисячам немовлят у Каліфорнії, і лише 2 % з них були чорними.
Отже, які імена є «найчорнішими», а які — «найбілішими»?
Двадцять «найбіліших» дівочих імен
1. Моллі
2. Емі
3. Клер
4. Емілі
5. Кеті
6. Меделін
7. Кетелін
8. Емма
9. Абіґейл
10. Карлі
