Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша
Помилка щодо об’єкта злочину — це хибне розуміння особою виду, характеру та інших особливостей соціальних цінностей, на які вона посягає. Особа, яка припустила таку помилку при однорідності об’єктів, за загальним правилом, відповідатиме за закінчений злочин. Помилка щодо об’єкта впливає на кваліфікацію вчиненого злочину в разі юридичної неоднорідності об’єктів злочину. Вчинений злочин за наявності такої помилки кваліфікується залежно від спрямованості умислу. Від помилки в об’єкті злочину слід відрізняти помилку в предметі злочину і помилку в особі потерпілого.
У разі помилки в предметі злочину кваліфікація вчиненого залежить від того, обов’язковим або факультативним елементом складу злочину є предмет у кожному конкретному випадку. Помилка в предметі, що є обов’язковим елементом складу злочину, впливає на кваліфікацію вчиненого. Помилка в предметі, що є факультативним елементом складу злочину, на кваліфікацію не впливає. Це, як правило, має місце у випадках, коли предмета притаманні особливі властивості, наприклад, зброя, наркотичні засоби, вибухові речовини тощо. В таких випадках відповідальність має наставати за спрямованістю умислу.
Помилка в особі потерпілого полягає у тому, що суб’єкт злочину, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, в результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, якщо не стосується обставин, що є елементами складу злочину. Загальний підхід щодо таких випадків полягає у тому, що особа несе відповідальність як і при помилці в об’єкті — за спрямованістю умислу.
Помилка щодо фактичних обставин, що належать до об’єктивної сторони складу злочину може полягати в помилці стосовно кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків.
Помилка особи стосовно кількісної характеристики суспільно небезпечних наслідків на кваліфікацію не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі. Так, у п. 4 примітки до ст. 185 КК України встановлено особливо великий розмір крадіжки — вартість майна, що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Будь-який розмір шкоди, що перевищує цю суму, розглядається як особливо великий і на кваліфікацію не впливає. Однак якщо умисел винуватого був спрямований на крадіжку в особливо великому розмірі, а він фактично був меншим, то вчинене слід кваліфікувати як замах на крадіжку в особливо великому розмірі, оскільки здійснити таке винуватому не вдалось з причин, що не залежали від його волі.
Помилка стосовно якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати: а) у непередбаченні шкоди, що фактично настала і відповідно — в небажанні настання такої шкоди; б) в передбаченні і бажанні настання шкоди, яка фактично не настала. В першому випадку виключається відповідальність за умисне спричинення такої шкоди, але можлива відповідальність за її необережне заподіяння, якщо особа повинна була і могла її передбачити. В другому випадку, за загальним правилом, відповідальність може наставати за замах на злочин (за наявності прямого умислу). Наприклад, штовхаючи потерпілого з балкону четвертого поверху, суб’єкт думав, що позбавляє його життя. Однак вдале падіння потерпілого потягло за собою лише заподіяння незначної шкоди здоров’ю.
Помилка в розвитку причинного зв’язку полягає в неправильному розумінні особою причинно-наслідкової залежності між вчинюваною нею дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Помилка в розвитку причинного зв’язку не впливає на кваліфікацію, якщо в результаті дії (бездіяльності) злочинця настають такі суспільно небезпечні наслідки, які охоплюються умислом винуватого.
Різновидом помилки в розвитку причинного зв’язку є відхилення дії (відхилення в дії), коли з причин, що не залежать від волі винуватого, шкода заподіюється не тому, на кого спрямовано посягання. Наприклад, А. робить постріл в Б., що перебуває на майдані зі своїм приятелем. Б. у момент пострілу відійшов і куля потрапила в приятеля, заподіявши тяжку шкоду його здоров’ю. Дії А. в цьому випадку будуть кваліфікуватись як замах на умисне вбивство і заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю з необережності за наявності необережної форми вини.
Помилка особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину полягає в помилковому уявленні винуватого про відсутність кваліфікуючих ознак вчинюваного діяння, коли вони є, або, навпаки, про їх наявність, коли вони фактично відсутні. В таких випадках, за загальним правилом, відповідальність визначається змістом і спрямованістю умислу.
В юридичній літературі інколи виділяється також помилка в засобах вчинення злочину. Помилки в засобах вчинення злочину можуть полягати: 1) в використанні засобу, що викликав більш тяжкий наслідок, порівняно з тим, що передбачав винуватий; 2) в використанні засобу, який виявився непридатним в даних конкретних обставинах; 3) в використанні повністю непридатного засобу.
У першому випадку відповідальність має наставати за необережне заподіяння шкоди, що фактично настала; в другому — за замах на той злочин, що намагався вчинити винуватий. у третьому випадку відповідальність виключається, оскільки діяння не становить суспільної небезпеки.
Помилка в засобах вчинення злочину впливає на кваліфікацію вчиненого, якщо стосується таких засобів вчинення злочину, які віднесені законодавцем до числа обов’язкових елементів складу злочину.
Таким чином, вина являє собою складне і багатоаспектне соціально-правове явище з різнобічними зв’язками і опосередкованостями. В юридичній літературі сутність, зміст і форми вини протягом багатьох років є предметом дискусій. Проблему вини в загальному вигляді можна визначити як проблему філософську, психологічну та етико-правову.
На законодавчому рівні визначено поняття вини, наведені ознаки, що характеризують її форми та види. Вина є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. До факультативних ознак суб’єктивної сторони складу злочину належать мотив, мета та емоційний стан. В окремих випадках, на вирішення питань, пов’язаних зі встановленням суб’єктивної сторони впливає юридична та фактична помилка.
Подальша теоретична розробка питань вини в кримінальному праві набуває особливого значення у зв’язку із закріпленням в ч. 1 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК України принципу презумпції невинуватості, а у ст. 23 КК України вперше в історії вітчизняного кримінального права поняття вини.
