Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

Ізраїльські правителі відразу ж приписали його ОЗП і вторглися до Лівану, щоб знищити там бази ОЗП. Результат — 20 000 убитих. Бегін і Аріель Шарон, як колись Геббельс, влаштували свою "Кришталеву ніч" з набагато більшим числом безневинних жертв.

Різниця полягає в тому, що підставу для вторгнення в Ліван ізраїльські керівники придумали вже давно. 21 травня 1948 року Бен-Гуріон записав у своєму "Щоденнику": "Ахіллесова п'ята арабської коаліції — це Ліван. Панування мусульман у цій країні штучне й легко може бути повалено. Потрібно створити в цій країні християнську державу. Її південним кордоном повинна стати ріка Літані".

Джерело: Михаель Бар Зохар. Бен-Гуріон, озброєний пророк, с. 139.

16 червня генерал Моше Дайян уточнив спосіб:

"Все, що нам залишається зробити, це знайти офіцера, нехай навіть простого капітана. Потрібно залучити його на нашу сторону, купити, щоб він оголосив себе рятівником мароністського населення. Тоді ізраїльська армія вступить до Лівану і займе території, на яких вона встановить християнський режим, союзний Ізраїлю, і все піде як по маслу. Ізраїль повністю анексує територію південного Лівану".

Джерело: Щоденник колишнього прем'єр-міністра Ізраїлю Моше Шарета, опублікований на івриті в 1979 р.

Ще більш огидними злочини в Лівані, не говорячи про масові вбивства, здійснені на очах у Шарона і підготовлені ним, робить те, що сам привід не міг бути інкримінований ОЗП.

Пані Тетчер навела в Палаті громад докази того, що цей злочин був справою відкритого ворога ОЗП. Зараз же після арешту злочинців і попереднього розслідування вона заявила: "У списку осіб, що підлягають знищенню, знайденому в організаторів злочину, було ім'я відповідального представника ОЗП у Лондоні. Це доводить, що нападники, всупереч запевненням Ізраїлю, не користувалися підтримкою ОЗП. Я не вірю, що ізраїльський напад на Ліван було актом відплати за цей замах: ізраїльтяни лише знайшли привід для початку ворожих дій".

Джерело: "Інтернешнл Геральд Трибюн", 8 липня 1982 р.

Це спростування ізраїльської пропаганди пройшло майже непоміченим у Франції, хоча воно руйнувало легенду про "законну оборону", що послужила приводом для цієї нової агресії. Ця війна, як і всі інші агресивні акти Ізраїлю, вписувалася у внутрішню логіку сіоністської доктрини так само, як Кришталева ніч у внутрішню логіку гітлерівського расизму.

Стан жидів після Кришталевої ночі став ще більш драматичним. "Західні демократії" зібрали в 1938 році на конференції в Евіані представників 33 країн (СРСР і Чехословаччина не були представлені, від Угорщини, Румунії та Польщі були присутні лише спостерігачі, які вимагали, щоб їх позбавили від їхніх власних жидів).

Президент Рузвельт подав приклад егоїзму, сказавши на прес-конференції в "Уорм Спрінті", що "не передбачається ані перегляду, ані збільшення квот імміграції до США".

Джерело: Мазор. 30 років конференції в Евіані. "Ле монд жюіф", квітень-червень 1968, № 50, с. 23 і 25.

В Евіані "ніхто всерйоз не потурбувався про долю переслідуваних".

Джерело: 10 уроків нацизму. Під ред. Альфреда Гроссера. Париж, 1976, с. 216.

У березні 1943 року Геббельс міг ще іронізувати:

"Яким буде вирішення жидівського питання? Чи буде створена коли-небудь жидівська держава на якій-небудь території? Довідаємося пізніше. Але цікаво, що країни, громадська думка в яких виступає на захист жидів, відмовляються їх прийняти".

Джерело: Леон Поляков. Катехізис ненависті, с. 41.

Після поразки Польщі видалося можливим інше тимчасове вирішення жидівського питання. 21 вересня Гейдріх, пам'ятаючи про "кінцеву мету", наказав начальникам служби безпеки створити у нового кордону СРСР свого роду "жидівську резервацію" (там же).

Поразка Франції відкрила перед нацистами нові перспективи. Для остаточного вирішення жидівського питання можна було використовувати французьку колоніальну імперію. Після перемир'я, укладеного в червні 1940 року, виникла ідея вислати всіх жидів на Мадагаскар. У травні 1940 року Гіммлер у доповідній записці, озаглавленій "Кілька думок про поводження з ворожими особами на Сході", писав: "Я сподіваюся, що всі згадки про жидів будуть остаточно викреслені після евакуації всіх жидів в Африку або в колонії".

Джерело: Фіртельяресхефте фюр Цайтгешихте. 1957, с. 197.

24 червня 1940 року Гейдріх писав міністрові закордонних справ Ріббентропу, що відтепер можна передбачити "територіальне остаточне вирішення жидівського питання" ("eine territoriale Endlösung").

Джерело: Джеральд Флемінг. Гітлер і остаточне вирішення. Вісбаден-Мюнхен, 1982, с. 56.

З того часу почалася технічна розробка "проекту Мадагаскар". 3 липня 1940 року Франц Радемахер, відповідальний за жидівські справи в Міністерстві закордонних справ, склав доповідь, у якій говорилося "Майбутня перемога дасть Німеччини можливість і, на мою думку, зробить її зобов'язаною вирішити жидівське питання в Європі. Бажане рішення — висилка всіх жидів за межі Європи ("Alles Juden aus Europa").

Доповідь D III пропонує наступне вирішення жидівського питання в рамках мирного договору: Франція повинна надати острів Мадагаскар для вирішення жидівського питання, вивезти звідти 25 000 французів і відшкодувати їм збитки. Острів перейде під німецький мандат".

Джерело: N. 6. 2586 Див. "Документи німецької зовнішньої політики" (1918–1945). Серія D, том X, Лондон, 1957, с. 111–113.

25 липня 1940 року Ганс Франк, губернатор Польщі, підтвердив, що фюрер дав згоду на таку евакуацію, але що транспортування за море в таких масштабах неможливе, тому що ключі від морів — у руках британського флоту.

Джерело: Р.5.22–23. МВТ, том XXIX, з 405.

Потрібно було знайти тимчасове рішення проблеми переміщення

Під час судових слухань говорилося "Рейхсфюрер СС і начальник німецької поліції був відповідальним за весь комплекс заходів, необхідних для остаточного вирішення жидівського питання, без урахування географічних кордонів".

Джерело: N.G. 2586 G.

З цього часу жидівське питання ставилося в масштабах всієї Європи, окупованої нацистами.

Мадагаскарський проект був тимчасово відкладений, тому що "війна проти Радянського Союзу дозволила нам