Хто і де зірвав бліцкриг - Федір Трохимович Моргун

Танкові армади Гудеріана з повними баками пального, маючи його місячний запас, а також достатню кількість боєприпасів, знову завели мотори своїх сталевих потвор.

Націлені на перемогу, танкісти з нетерпінням чекали команди наступу на Москву. І якби фельдмаршалу Рунд-штедту вдалося розгромити війська Кирпоноса так, як це вдалося його колегам у Білорусії і Прибалтиці, в липні взяти Київ і вийти на рубежі Дніпра, то, поза всяким сумнівом, танкісти Гудеріана одержали б ту команду, котру вони з нетерпінням чекали, намагаючись якомога швидше побачити стіни Московського Кремля. Вони своїм ремеслом володіли й підтвердили це багато разів, спаплюживши гусеницями Польщу, Францію, Бельгію, Голландію, Югославію, а тепер уже й наші дороги аж до Смоленська.

Та бліцкриг не відбувся, багатообіцяючий план «Барбаросса» провалився.

Цей смертельний для радянського народу план зірвали воїни частин Червоної Армії всіх фронтів — від Балтики до Одеси. Але факти свідчать, що найзначніших втрат ворог зазнав від військ Південно-Західного фронту, котрому, не жаліючи себе, допомагав увесь народ України, який дружно став на захист своєї землі.

Героїчна оборона Києва поставила перед Гітлером і його генштабом важливе запитання: що робити? Чи можна продовжувати наступ на Москву, маючи на фланзі могутнє Київське угруповання Червоної Армії, яке вже переконливо довело, що вміє не тільки оборонятися, а й контратакувати? Чи, можливо, слід, змінивши план «Барбаросса», відмінити натиск на Московський напрямок, групі армій «Центр» перейти до оборони, відібрати у неї танкові дивізії й корпуси Гудеріана, посилити їх іншими мото-механізованими артилерійськими частинами, розгорнути на південь і почати могутній наступ через Брянськ на Чернігів, Ромни, Прилуки, до Лохвиці й Лубен в обхід Києва з північного сходу і сходу — і загнати війська Кирпоноса у величезний котел?

У ставці Гітлера думки розділилися. Деякі генерали і сам фюрер вважали, що на даному етапі, коли бліцкриг загальмував, треба здійснити перегрупування військ, розгромити армії Кирпоноса й оволодіти Києвом. Фельдмаршал фон Бок, а особливо генерал-полковник Гудеріан категорично наполягали на ще більш рішучому наступі на столицю Радянського Союзу.

Головне командування сухопутної армії всіма способами намагалося, використовуючи активну підтримку Йодля, переконати Гітлера в помилковості його думки. В оперативному зведенні від 10 серпня Йодль досить ясно переконував, що «порівняно з найважливішою метою — захопленням Москви — вся решта доволі заманливих оперативних можливостей сусідніх груп армій відступає на задній план». Він пропонував у кінці серпня здійснити загальний наступ на Москву, маючи польові армії в центрі, а танкові групи — на крилах.

Головне командування підкреслювало, що боєздатність рухомих військ допускає їх введення тільки у вирішальний момент операції, і вказувало, що для продовження операцій група армій «Центр», враховуючи кліматичні умови, має в розпорядженні тільки два місяці: вересень і жовтень. Зусилля групи слід спрямувати на досягнення лише цієї мети. Всі інші часткові завдання, що не мають вирішального тактичного значення, не повинні були відвертати увагу від головного. «В противному разі, — говорилося в пропозиції, — у групи армій «Центр» може не вистачити сил і часу на те, щоб іще цього року знищити основну частину живої сили противника, а це повинно бути головною метою верховного командування».

Маршал Якубовський, колишній заступник міністра оборони СРСР і депутат Верховної Ради СРСР від Полтавської області, навів мені цікавий факт, який розповів йому один із воєначальників Німецької Демократичної Республіки, котрий служив під час війни у штабі Гудеріана. Гуде-ріан, цей бог танків, ніби навіть заявив фон Боку, що ні за яких обставин він свої машини з Московського напрямку не зніме. Про це стало відомо Гітлеру.

Фюрер знав не тільки про високі ділові якості цього обдарованого знавця і спеціаліста своєї справи, але й про його норовистість і здатність не виконувати наказів, доцільність яких не поділяв. У зв'язку з цим Гудеріан був викликаний до Гітлера, який намагався переконати свого головного танкіста негайно кинути всі свої сили на південь. Та й тут генерал дотримувався свого переконання і намагався навести докази. Фюрер дійшов до істерики. Кричав, тупотів ногами, погрожував розжалуванням і зняттям із посади. Гудеріан довго й терпляче вислуховував ці погрози й поступився лише тоді, коли в істеричному крику господаря пролунало: «Я ж тебе значно підсилю за рахунок інших військових з’єднань. Переконаний, що ти зможеш швидше й краще за інших здійснити цей похід на південь, а потім знову одержиш Московський напрямок». Після цього Гудеріан поступився і запевнив фюрера, що поставлене завдання виконає.

Незабаром панцерні дивізії з гуркотом помчали на південь, піщані та пилові смерчі завертілися з-під гусениць німецьких танків, тягачів з гарматами й автомобілів, які рушили потужними колонами центральними, а в основному піщаними манівцями й лісовими дорогами Брянщини, Чернігівщини й Сумщини. Частини Червоної Армії, перед якими стояло завдання розгромити Гудеріана, були розбиті й розсіяні. За лічені дні ворог захопив великі території, а незабаром і Чернігів, Бахмач, Ніжин, Конотоп, розташовані на найважливіших залізницях, які постачали військам Київського угруповання зброю, боєприпаси, пальне й вивозили в тилові госпіталі десятки тисяч поранених бійців і сотні тисяч цивільного населення.

Кирпонос і його штаб одразу ж оцінили навислу загрозу й шифровкою звернулися до Сталіна з проханням — з метою врятування армії відступити з Києва. Верховний Головнокомандуючий назвав Кирпоноса боягузом і панікером, заборонив і думати про відступ, вимагав на смерть стояти на зайнятих рубежах правого берега Дніпра.

Через кілька днів німецькі танки захопили Ромни й Лохвицю. Залишилося лише 40 кілометрів до старовинного міста Лубен, через яке проходила єдина, що залишилася, залізниця, котра живила наші війська зі сходу.

Кирпонос знову просить Сталіна дозволити здати столицю України, вивести війська в бік Полтави й Харкова і зайняти оборону на річці Псел. Його знову, але ще з більшим цинізмом, звинувачують у панікерстві й забороняють відступати.

...У своєму щоденнику за 4 листопада 1940 року, тобто за сім місяців до нападу на СРСР, Гальдер повідомляє, що в той день Гітлер провів нараду за участю керівників вермахту Кейтеля, Йодля, Дейле, Шмундта, Енгеля й головнокомандуючого сухопутними військами. Фюрер наголошував: головне завдання німецьких військ — не допустити відходу Червоної Армії на схід. «Вирішальне значення повинно бути надане тому, щоб наші наміри напасти не були розпізнані... Основні сили радянських сухопутних військ, що знаходяться в західній частині Радянського Союзу, повинні бути знищені в сміливих операціях за рахунок глибоких і швидких проривів танкових клинів. Відступу боєздатних військ противника на широкі простори російської території не можна допустити. Кінцевою метою