Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
4. Кримінально-виконавчий кодекс України складається із Загальної та Особливої частин і прикінцевих положень. Загальна та Особлива частини поділені на п’ять розділів, які складаються з 26 глав, що містять 166 статей. Розділ I містить норми, що визначають загальні положення кримінально-виконавчого законодавства, правовий статус засуджених, систему органів і установ виконання покарань, регулює питання нагляду й контролю за виконанням покарань і участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених. Розділ II регулює питання виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, розділ III — виконання покарання у виді позбавлення волі, розділ IV — виконання покарання у виді довічного позбавлення волі. Розділ V присвячений питанням звільнення від відбування покарання, допомоги особам, які звільнені від відбування покарання, контролю й нагляду за ними. Прикінцеві положення регулюють питання введення в дію КВК України.
5. До інших законів, які містять норми кримінально-виконавчого права, слід віднести такі закони України: від 30 липня 1993 р. № 3352-XII «Про попереднє ув’язнення»; від 1 грудня 1994 р. № 264/94-ВР «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»; від 1 жовтня 1996 р. № 392/96-ВР «Про застосування амністії в Україні»; від 2 березня 2000 р. № 1526-III «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України»; від 10 липня 2003 р. № 1104-IV «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»; від 23 червня 2006 р. № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та ін., а також та закони України «Про амністію» від 24 липня 1998 р. № 61-XIV, від 16 липня 1999 р. № 1005-XIV, від 11 травня 2000 р. № 1713-III, від 5 липня 2001 р. № 2593-III, від 11 липня 2003 р. № 1131-IV, від 31 травня 2005 р. № 2991-IV, від 19 квітня 2007 р. № 955-V.
6. Низка норм кримінально-виконавчого права міститься і в Указах Президента України. Зокрема, на підставі Указів Президента України від 22 квітня 1998 р. № 344/98, від 12 березня 1999 р. № 248/99 та від 12 червня 2000 р. № 786/2000 був створений Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — ДДУПВП) і визначений як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; а указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98 було затверджене відповідне Положення про нього, Указом Президента від 5 квітня 1994 р. № 139/94 - Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 затверджене Положення про порядок здійснення помилування тощо.
7. Окремі питання діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (далі — ДКВС) регулюються також і постановами Кабінету Міністрів України (далі — КМ). Наприклад, постановою від 16 червня 1992 р. № 336 затверджені норми харчування для осіб, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах; постановою від 1 березня 1999 р. № 286 визначена структура центрального апарату ДДУПВП і гранична чисельність працівників центрального апарату; постановою від 1 квітня 2004 р. № 429 затверджені Положення про спостережні комісії та Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах тощо.
8. Більш детальна регламентація порядку та умов виконання й відбування кримінальних покарань, інших питань діяльності ДКВС України відображена у чисельній низці відомчих нормативно-правових актів. Умовно їх можна розділити на три групи:
1) нормативно-правові акти ДДУПВП. До них, насамперед, слід віднести Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі — ПВР УВП), затверджені наказом ДДУПВП від 25 грудня 2003 р. № 275. Правила, базуючись і розвиваючи положення КВК України, більш чітко регламентують умови виконання кримінальних покарань в установах виконання покарань; порядок прийняття засуджених до установ виконання покарань; придбання засудженими продуктів харчування, предметів першої потреби, отримання ними посилок, передач, бандеролей; листування засуджених, направлення грошових переказів, побачення з родичами та іншими особами, зустрічі з адвокатами; питання праці, організації соціально-виховної роботи, матеріально-побутового забезпечення та медичного обслуговування засуджених; особливості зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі; застосування до засуджених заходів заохочення та стягнення, фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї. Правила встановлюють також особливості тримання засуджених до арешту, обмеження волі та довічного позбавлення волі, регулюють питання обладнання установ виконання покарань тощо.
До цієї групи слід також віднести:
— Інструкцію про роботу лікувально-трудових профілакторіїв ДДУПВП, затверджену наказом від 17 квітня 1999 р. № 24;
— Положення про відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань, Положення про методично-виховну раду установи виконання покарань, Положення про відділення карантину діагностики та розподілу засуджених установи виконання покарань, Положення про психологічну службу установи виконання покарань, затверджені наказом від 17 березня 2000 р. № 33;
— Інструкцію про умови тримання і порядок примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від уживання їжі, затверджену наказом від 16 червня 2000 р. № 127;
— Правила тримання осіб, взятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах ДДУПВП та Правила поведінки у слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту, і засуджених, затверджені наказом від 20 вересня 2000 р. № 192;
— Інструкцію про порядок розгляду звернень громадян, їх особистого прийому в органах і установах виконання покарань, затверджену наказом від 4 травня 2002 р. № 111;
— Інструкцію про порядок інформування органами й установами виконання покарань стосовно взятих під варту і засуджених іноземців, затверджену наказом від 27 травня 2002 р. № 135;
— Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії, затверджене наказом від 21 травня 2003 р. № 73;
— Інструкцію про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, та Положення про Апеляційну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, затверджені наказом від