Вбивці на борту - Гюнтер Проділ
В ніч з 25 на 26 січня 1934 року в «Конгрес-готелі» через коротке замикання електропроводки починається пожежа. В цей час п'яні Діллінджер і троє його дружків сплять у своїх кімнатах. Ще кілька хвилин — і всі четверо перетворилися б на купу попелу, а ФБР і вся Америка так і не довідалися б ніколи про їх безславний кінець. Але хоробрий пожежник Джеймс Фрімен в останній момент рятує всіх чотирьох і відправляє їх (бо вони не тільки п'яні, а й почаділи) до тасконської лікарні.
Після того, як пожежу погасили, Джеймс Фрімен повертається додому і починає знічев'я гортати журнали. Він бездумно дивиться на велике фото гангстера Джона Діллінджера, який за кілька днів до того знову пограбував банк, і раптом хороброго пожежника обсипає жаром. Він вдивляється у фото в журналі… Сумнівів бути не може — людина, яка лежить зараз непритомна в лікарні,— шеф гангстерів Джон Діллінджер!
Тасконський шеріф Джордж Хантер регоче, коли схвильований Фрімен по телефону повідомляє йому, що «ворог Америки № 1» п'яний і вчаділий лежить у тасконській лікарні! Пожежнику доводиться розмовляти з шеріфом, як з глухонімим, раз у раз повторюючи: «Це справді він, повірте мені! Я певен цього!», аж доки шеріф не посилає нарешті кількох своїх підлеглих до лікарні. І неймовірне виявляється правдою! На Джона Діллінджера і трьох найнебезпечніших членів його банди надягають наручники і привозять їх, як звичайнісіньких волоцюг, до канцелярії онімілого від здивування шеріфа. Цього разу, щоб запобігти другій спробі звільнення заарештованих, управління ФБР блискавично висилає цілу роту агентів. І тепер, здається, банді Діллінджера настав кінець. Для того, щоб посадити всіх затриманих на електричний стілець (а з огляду на заплутане законодавство кожного штату це не так просто), їх одвозять туди, де смертний вирок їм забезпечений. В усіх американських штатах вбивство поліцейського карається смертю. Тим-то Джона Діллінджера доставляють на літаку в штат Індіана, бо саме там, в Іст-Чікаго, він застрелив сержанта О'Маллі. А Пірпонта, Меклі і Кларка везуть до Огайо, де в Блефтоні вони вбили шеріфа Сарбера. Вся Америка зітхає з полегшенням — банду Діллінджера, чи, принаймні, її найнебезпечніших членів, нарешті, знешкоджено!
В каторжній в'язниці у Краун-Пойнті з Джоном Діллінджером поводяться, як із засудженим на смерть за день до страти. В наручниках і кайданах на ногах він лежить у металевій клітці, залитій сліпучим світлом шести прожекторів. Троє вартових з пістолетами напоготові не зводять з нього очей. Назва в'язниці, де його тримають, зберігається в суворій таємниці, а всіх тюремних наглядачів переведено на казармений стан і позбавлено зв'язку із зовнішнім світом. Якби кому-небудь спало на думку припустити, що за кілька днів Джон Діллінджер знову опиниться на волі, що він здійснить чергове пограбування банку, перш ніж прокурор встигне скласти обвинувальний висновок, — таку людину висміяли б, як недоумка чи невмілого жартівника.
І все ж два тижні по тому, як Діллінджера вивезли до Краун-Пойнта, сталося неймовірне.
* * *Камера Діллінджера була розташована у крилі IV-Б — тюремному корпусі, призначеному для смертників і відокремленому від інших приміщень. Крім Діллінджера, там сидів ще один засуджений до страти вбивця — Гаррі Янгблуд. Його охороняли так само пильно, як і Діллінджера. Наглядачі заступали один одного кожні чотири години. Зміна вартових відбувалась в окремій, спеціально призначеній для цього кімнаті. Отже, камери обох смертників на кілька хвилин залишалися без догляду. І 14 лютого 1934 року о 14 годині, коли третя зміна денних вартових заступала другу, по всій в'язниці пролунав сигнал тривоги — довгі й короткі гудки. Такий сигнал подається лише під час масової втечі, бунту в'язнів або пожежі. Почувши його, всі вартові мусять негайно бігти на тюремне подвір'я, причому наглядачі з флігеля смертників також залишають свої пости.
Внизу на подвір'ї розгублено метушаться вартові. Ніхто не знає причини тривоги, адже в усій в'язниці панують спокій і порядок. Залишається тільки припустити, що сирена завила через якийсь технічний дефект. Вартові повертаються назад на свої місця. Та наглядачі Діллінджера, увійшовши в коридор, де розташовані дві осяяні прожекторами металеві клітки, раптом завмирають на місці і підіймають руки вгору. Джон Діллінджер стоїть перед дверима своєї камери, наставивши на них дуло автомата. Біля нього стоїть Гаррі Янгблуд, також без наручників і кайданів. Зухвало посміхаючись, він обережно, щоб не потрапити під кулі, якщо Діллінджер почне стріляти, описує дугу, наближається до наглядачів і кількома вправними рухами обеззброює їх, потім відбирає у них ключі і, загнавши в клітки, замикає їх там. Від крила IV-Б прямий шлях веде до приміщень, де виконують смертні вироки, а звідти можна потрапити до будинку дирекції в'язниці, який має вихід на вулицю і не охороняється. Діллінджер і Янгблуд безперешкодно долають цей шлях. Перед дверима адміністративного будинку стоїть автомобіль начальниці в'язниці Ліліан Холлі. В ньому бандити й від'їжджають.
Американці вкрай обурені сенсаційною новиною. Вашінгтон змушений дати наказ про розслідування цього неймовірного випадку. За кілька днів представникам преси демонструють дерев'яний автомат, начебто знайдений на шляху втечі. Цей речовий доказ повинен довести, що «супергангстер» втік без сторонньої допомоги. Дерев'яний автомат він, мовляв, змайстрував з табуретки в своїй камері, а вартові вирішили, що це справжня зброя. Далеко не всі американці повірили цій версії.
Як міг Діллінджер без ножа вирізати собі автомат у камері, яку охороняли вдень і вночі? Як зумів він без ключів не тільки сам звільнитись від наручників, а ще й зняти їх у свого сусіда Янгблуда? Хто подав сигнал тривоги? Як сталося, що машина начальниці в'язниці в момент втечі опинилася перед дверима будинку? Згодом справжні обставини загадкової втечі поступово з'ясовуються в пресі. Діллінджер мав спільників, які не належали
