Малиновий Клин - Дмитро Білий
Три старшини чудово доповнювали один одного. Білий був головним ідейним натхненником відродження Січі, носієм старих запорозьких традицій, він неодноразово згадував Запорожжя, Калнишевського; Головатий завдяки своїм зв'язкам у Петербурзі, вмінню спілкуватися з пихатими вельможами був посередником з імператорським двором, а Чепіга — справжнім ватажком козацької голоти, виразником її прагнень і сподівань.
За короткий час було сформовано нове військо. Отаманом став Сидір Білий, військовим суддею — Антін Головатий, військовим полковником — Захарій Чепіга, військовим осавулом — Кобиняк. Курінними залишилися старі січові отамани, які збирали до куренів своїх козаків. Але війську не надали землі — старі запорозькі землі пани так і не випустили зі своїх рук, 31 січня 1788 р. "високоповелительний" генерал-фельдмаршал князь Потьомкін сповістив козакам "о благоволєнії" Катерини, яка дарувала новому війську землі в Керченському куті, що був зайнятий турками, або на пустельній Тамані, на вибір. Привіз козацтву документ на землю відомий полководець Олександр Суворов, який 27 лютого передав війську "знамя войсковое белое, малое для куреней, которых по умножению людей прибавлять будет вперед, булаву атамана кошевого и другие керначи".
13 травня війську передали військову печатку, на якій за стародавнім звичаєм був зображений козак із шаблею при боці з мушкетом і прапором з хрестом, та звернення "Войска верных козаков кошевому атаману и всему войску". Таким чином, існування козацького війська визнали вже офіційно, і, хоч Катерина II старанно уникала називати його Запорозьким, за духом, звичаями, військовим устроєм і складом воно було саме таким.
У багатьох селах та містах України збиралися запорожці, присягалися відновленому війську, записуючись у курені. Вже йшла російсько-турецька війна, і козакам у ній потрібно було відстояти право на своє існування. Пішими козаками керував Білий, кіннотою — Чепіга, а флотом — Головатий; всього брало участь у війську 2829 кінних козаків і 9681 піший.
У червні під турецькою фортецею Очаків козаки знищили ворожу флотилію, але під час абордажного бою був тяжко поранений отаман Білий і через декілька днів, 19 червня, помер, Багато козаків загинуло у цій війні.
На козацькій раді з двох претендентів — Головатого і Чепіги — обрали більш відважного і близького козакам Захарія Чепігу. Російське командування не дуже берегло козаків — доки одна частина козаків билася з турками й гинула від їхніх куль та ятаганів, інших примушували будувати сторожі на Бузькому Лимані. Без їжі і теплих речей до березня 1789 р. на будівництві померло близько 500 козаків.
У цій війні запорожці відзначились як справжні лицарі військової майстерності та відваги.
Найважчим завданням для російського війська була облога Очакова. Очаків постачала харчами турецька фортеця Хаджибей (сучасна Одеса), і всі спроби російських загонів захопити склади міцної Очаківської фортеці з хлібом закінчувалися тяжкою поразкою. Але те, що не вдалося солдатським полкам, зробив козацький кошовий Чепіга з кількома козаками. 29 жовтня вони таємно підпалили береговий цейхгауз, а 7 листопада кошовий пробрався в Хаджибей і спалив там склади з продуктами. Так ніхто й не зрозумів, як вдалося це зробити запорозькому характернику.
Підходи до Очакова закривала могутня фортеця Березань. Один за одним розбивалися тут напади російських солдат об вогонь турецьких численних гармат. Потьомкін був у відчаї. Тоді на Березань вирушив козацький флот — на передньому байдаку стояв Антін Головатий. Тривалий час на мурах фортеці йшла запекла різанина, потім запорожці, розвернувши гармати, почали обстрілювати Очаків і 6 грудня здобули перемогу.
Згідно з легендою звістку про взяття Березані Потьомкіну приніс опалений вогнем, скривавлений козак. Спочатку його не хотіли пускати до князя, і доки козак досить гучно лаяв ад'ютантів, з'явився сам Потьомкін: "Что за шум?" — "Та взяли!" — "Что взяли?" — "Березань". — "Что ж, лучшего не могли ко мне прислать?" — "Та були там, мабуть, і ліпші за мене, так тих до ліпших послали, а мене ось до твоєї милості".
Саме тоді козацьке військо отримало свою нову назву — Чорноморське. Під час бойових дій зустрілися козаки і зі своїми колишніми запорозькими братчиками, котрі заснували за Дунаєм нову Січ і воювали за Султана. Чорноморець Павло Помело зустрів там свого рідного брата, котрий втік за Дунай після руйнування Січі, І той попередив його про ворожу засідку, що чекала на козаків. Зібравшись із силами, чорноморці розігнали турків і татар, а через деякий час відсвяткували з задунайцями радісну зустріч. Рік провоювали козаки з турками. Під Бендерами вершники на чолі з Чепігою рубалися 5 годин з п'ятитисячним турецьким загоном, і хоч було козаків уп'ятеро менше, перемога була за ними. 11 грудня 1790 р, штурмуючи Ізмаїл, чорноморці Головатого вдерлися на його мури й захопили турецькі гармати.
"Полковник Головатый с беспредельной храбростью й неусыпностью не только побеждал, но й лично действуя, вышел на берег, вступил с неприятелем в бой й разбил оного".
Після закінчення війни чорноморців відзначили особливим ордером, вони отримали великий кут землі за Бугом по Дністру і Телігулу, на річці Березані при Лимані Очаківському. Там і почало осідати новоутворене Чорноморське козацьке військо.
У містечку Слободзея козаки розбили свій Кіш, поділивши землі на три паланки — Подністрянську, Березанську і Кінбурнську.
І потяглися у новоутворену Січ за Бугом колишні запорожці. Хоча пани не відпускали козаків, відбирали їхнє майно, примушували працювати на панщині, саджали в холодні ями, катували голодом і канчуками, а родини тих, хто втік, віддавали на безкінечні муки й поталу. На це Чепіга неодноразово скаржився в столицю. Але в Петербурзі мовчали. І знову на политі козацькою кров'ю землі потяглися панські
