Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

Девід — скарбник FSJU та французький член адміністративної ради Жидівського агентства;

Ален — президент представницької ради жидівських організацій у Франції і центральній консисторії ізраєлітів;

Елі — президент виконавчого комітету FSJU;

Едмон — президент Жидівської організації з поширення ізраїльських бонів і, нарешті, Аліке де Ротшильд — президент всесвітньої молодіжної Алії.

Джерело: Ж. Банделак, цит. тв., с. 76.

Але ще більшою є залежність від американського уряду, особливо з 70-х років.

"На момент шестиденної війни зовнішній дефіцит досягав 700 мільйонів доларів і перевищив мільярд доларів на початку 70-х років. Фінансової підтримки світового жидівства було вже недостатньо для задоволення потреби ізраїльської економіки в капіталах; довелося звернутися по допомогу до американського уряду, що надав спочатку військові кредити, а після війни Іом Кіпур поширив свою допомогу на економічний сектор. Одержання капіталів від американського уряду виразилося в помітному збільшенні зовнішнього боргу Ізраїлю, що в 1982 році перевищив 20 мільярдів доларів. Таким чином, зменшення фінансової допомоги діаспори з початку 70-х років можна проаналізувати у світлі двох аспектів економічної залежності Ізраїлю: американської урядової допомоги і тягаря зовнішнього боргу".

Джерело: Ж. Банделак, цит. тв., с. 79.

З 1948 року допомога американського уряду Ізраїлю досягла суми 18 мільярдів доларів, розподіленої рівними частинами між позиками та пожертвуваннями. Дві третини призначалися для військових цілей.

Джерело: до 1977 р. — казначейство, відділ зовнішніх зносин. З 1978-го по 1981 р. — посольство США в Тель-Авіві.

Прискорення темпів цієї допомоги було запаморочливим: менше 100 мільйонів доларів до 1975 року і 2 мільярди доларів до 1981 року. У січні 1985 року Ізраїль запросив ще 12 мільярдів доларів на 8 років.

Що стосується зовнішнього боргу, то він перевищив 6 мільярдів доларів в 1973 році, 10 мільярдів в 1976-м і 17 мільярдів на 1 січня 1981 року — рекордна цифра 4350 доларів на одного жителя.

Допомога збільшується за рахунок контрактів на субпідряди, зокрема, в області авіації (наприклад, фірма "Ізраїль Еркрафт Індастріз" одержала замовлення на виготовлення деталей для літаків Ф-4 і Ф-15).

Нарешті, економічна допомога включає у себе можливість ізраїльського експорту до США за пільговими тарифами "країн, що розвиваються". До того ж, 96 % цього експорту (мільярд доларів) взагалі не обкладається в США ніякими податками.

Досить однієї цифри, щоб визначити характер сіоністської держави Ізраїль: загальна сума офіційної американської допомоги, одержуваної ним одним, відповідає більш ніж 1000 доларів на душу населення — це чайові до його національного валового продукту, що перевищує більш ніж у три рази (у розрахунку на душу населення) валовий національний доход Єгипту і більшості африканських країн.

Професор І. Лейбовіц із Ієрусалимського жидівського університету, автор фундаментальної праці "Віра Маймоніда" (Вид. Серф, Париж, 1992), який 20 років керував укладанням "Жидівської енциклопедії", у своїй книзі "Ізраїль і юдаїзм", виданої на івриті в Єрусалимі в 1987 році (і перекладеної на французьку мову в 1993 році — незадовго до його смерті), так сформулював точку зору жида — ураженого у своїй вірі релігійного сіоніста, що жив у Палестині з 1934 року — на політичний сіонізм:

"Наша система прогнила у своїй основі" (с. 225). Причини дві:

1) "Нещастя виникає з того, що все зосереджено на проблемі нації і держави" (с. 182). Якщо держава і нація вважаються метою в собі, то "юдаїзм відкидається, тому що важливішою за все є держава Ізраїль" (с. 182).

"Націоналізм — це руйнування сутності людини" (с. 182). "Держава Ізраїль — це не держава, що має армію, а армія, що має державу» (с. 31).

2) Залежність цієї держави від США. "У нас повний крах може відбутися за одну ніч. Це наслідок повної дурості, що зробила все наше існування залежним від американської економічної допомоги" (с. 225).

"Американці зацікавлені лише в збереженні тут армії американських найманців в уніформі Цахала" (с. 226). "Жидівський кулак роблять сильним американська сталева рукавичка, що покриває його, і долари, що його наповнюють" (с. 253).

Всі народи, ще до винаходу писемності, розробили усні традиції, що іноді засновані на реальних подіях, але мають одну загальну рису: вони виправдували, часто в поетичній формі, їхнє походження, громадську організацію, культову практику, джерела влади їхніх вождів або майбутніх проектів співтовариства.

Ці великі міфи стали віхами в епопеї гуманізації людства, виражаючи в розповідях про подвиги бога або легендарного предка великі моменти піднесення людини, що усвідомлює свої сили і обов'язки, своє покликання вийти за рамки сучасних умов за допомогою цукеркових образів, породжених з його досвіду і надій; людина уявляла собі майбутній кінцевий стан, у якому виконуються всі його мрії про щастя і "спасіння".

Візьмемо лише кілька прикладів з різних континентів Індійська "Рамаяна" дає нам у розповідях про випробування і перемоги її героя Рами і його дружин Сіти найбільш піднесені образи чоловіка і жінки, їхнього почуття честі та вірності ідеалам бездоганного життя. Саме ім'я героя Рами подібно з ім'ям Бога: Рам. Могутність цього міфу така, що протягом тисячоліть він надихав життя народів, малюючи на обрії грандіозний образ Людини. Через кілька століть після варіанта Валмікі, зібравши в письмовому виді найпрекрасніші усні традиції, поет Тулсі Дас в XV столітті переписав "Рамаяну", поглибивши її містичну сторону. Це нескінченна поема про піднесення людини. І коли Ганди, вмираючи, благословив свого вбивцю, останнім злетіло з його вуст ім'я Рами.

Те ж саме в "Бхагавад Гіті", вершині "Махабхарати", — принц Арджуна в розпал битви під Курукшетрі задається питанням про сенс життя і його боротьби.

В іншій цивілізації, тобто за іншої концепції відносин людини із природою, іншими людьми і