Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді
Чому жодна французька газета не побачила паралелей? Пан Жермон, труп якого був також виритий уночі й став об'єктом лиховісного "монтажу", також був "винний" у тім, що одружився з християнкою. Його труп перетягнули на сусідню могилу пані Еммі Ульма, теж винної в тому, що вона була одружена з католиком.
Чому ніхто не згадав, що в Ізраїлі, щоб довести, що до Ізраїлю Палестина була "пустелею", сотні сіл були стерті бульдозерами з лиця землі разом з їхніми будинками, парканами і цвинтарями?
Джерело: Ізраїль Шахак. Расизм держави Ізраїль, с. 152 і наступні.
Наступного дня після "Дня демократії" в Ієрусалимському жидівському університеті жидівські студенти поставили законне запитання. "Чому немає протестів із приводу того, що вулиці Агрон у Єрусалимі і готель "Хілтон" у Тель-Авіві побудовані на місці зруйнованих мусульманських цвинтарів?"
Джерело: Студенти ізраїльської соціалістичної організації Мацпен. Р.О.В. 2234. Єрусалим.
3. МІФ ПРО "ІЗРАЇЛЬСЬКЕ ЧУДО": ФІНАНСУВАННЯ ІЗРАЇЛЮ ЗЗОВНІ
"Жидівський кулак роблять сильним американська сталева рукавичка, що його покриває і долари, що його наповнюють".
Джерело: Ієшаяху Лейбовіц. Ізраїль і юдаїзм, с. 253.
З питання про суми, виплачені Німеччиною Ізраїлю, я надам слово тому, хто був головним представником останнього на переговорах про розмір репарацій — Наумові Гольдману, який докладно розповів про це у своїй "Автобіографії", подарованої автором мені 23 квітня 1971 року на подяку за місію, виконану мною за два роки до того на його прохання в Насера після шестиденної війни.
"На початку 1951 року Ізраїль вперше виступив на світовій арені, направивши чотирьом союзним державам дві ноти, у яких вказувалося, що жидівські вимоги, що стосуються відшкодування збитку новою Німеччиною, визначені сумою півтора мільярда доларів, з яких половину повинна виплатити Західна Німеччина і половину — Східна. Ця сума ґрунтувалася на наступних розрахунках: Ізраїль прийняв близько 500 000 жидів, і економічна реінтеграція одного біженця коштувала приблизно 3 000 доларів. Рятуючи ці жертви нацизму і, прийнявши на себе величезні фінансові витрати, Ізраїль вважає себе вправі висунути ці вимоги від імені жидівського народу, хоча й без законної основи, тому що жидівська держава не існувала в часи нацистського режиму" (с. 262).
"За цих обставин ізраїльський міністр закордонних справ влітку 1951 року звернувся до мене як до президента Жидівського Палестинського агентства і попросив мене скликати конференцію великих жидівських організацій США, країн Британської співдружності і Франції для надання підтримки ізраїльським вимогам та вишукування засобів, здатних змусити їх виконати" (с. 263). "Переговори, які ми мали намір провести, були досить делікатними… В них не було ніякої юридичної основи" (с. 268).
"З великою сміливістю і великодушністю федеральний канцлер взяв за основу для дискусії суму мільярд доларів, але я знав, що партія, ворожа настільки гігантським поступкам, уже сформувалася усередині уряду, серед вождів політичних партій, серед банкірів і промисловців. Мені повторювали із самих різних сторін, що даремно розраховувати навіть на приблизну суму"
"На першому етапі переговорів між німцями та делегацією Конференції з претензій було досягнуто загальної згоди про відшкодування збитку і про його законодавчу регламентацію. На наступному етапі постало питання про загальну суму претензій, що досягала 500 мільйонів…"
"Мені довелося знову поїхати до Бонна 3 липня, і я зробив наступну поступку: 10 % від 500 мільйонів будуть призначатися нежидівським жертвам нацизму і розподілятися безпосередньо німецьким урядом" (с. 282).
"Угоди були підписані 10 вересня 1952 року в Люксембурзі. Німеччину представляв канцлер, Ізраїль — міністр закордонних справ Моше Шарет, а я — Конференцію з претензій" (с. 283).
"Німецькі поставки були вирішальним фактором економічного підйому Ізраїлю протягом останніх років. Я не знаю, якою була б доля Ізраїлю в деякі критичні для його економіки моменти, якби Німеччина не виконала своїх зобов'язань. Залізниці, телефонні лінії, портові споруди, системи зрошення; цілі галузі промисловості та сільського господарства не були б у їхньому нинішньому стані без німецьких репарацій. Нарешті, сотні тисяч жидівських жертв нацизму отримали за останні роки значні суми за законом про відшкодування збитку" (с. 286).
"Коли ранком у день мого прибуття я наніс візит прем'єр-міністрові Ізраїлю Давидові Бен-Гуріону, він підійшов до мене з урочистим видом: "Ми з тобою мали щастя побачити два дива: створення держави Ізраїль і підписання угоди з Німеччиною. Перше створив я, друге — ти" (с. 284).
Джерело: Наум Гольдман. Автобіографія. Вид. Файяр, Париж, 1969р.
В іншій своїй книзі "Жидівський парадокс" Н. Гольдман розповідає не тільки про свої переговори з Німеччиною, але й способи, яким він вибивав репарації з Австрії. Він сказав канцлерові Раабу: "Ви повинні платити репарації жидам".
— Але ми самі були жертвами Німеччини, — заперечив Рааб.
Гольдман заявив: "У такому випадку я зніму найбільший кінотеатр у Відні і щодня буду показувати фільм про вступ німецьких військ і приїзд Гітлера у Відень у березні 1938 року".
Тоді Рааб сказав: "Добре, ви одержите ваші гроші".
Йшлося про суму порядку 30 мільйонів доларів. Через якийсь час Гольдман прийшов знову: потрібно ще 30 мільйонів.
— Але, — сказав Рааб, — ми дали згоду тільки на 30 мільйонів.
— Тепер ви повинні дати більше! — сказав Гольдман і одержав що вимагав. Він прийшов і втретє та отримав таку ж суму (31.8507).
Є ще два джерела фінансування того, що деякі називають "ізраїльським чудом" в економічному плані, а також гігантських озброєнь Ізраїлю (включаючи
