Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

У звичайному значенні під наслідком розуміють віддалену зміну зовнішнього середовища, що, як правило, має зв’язок з впливом на фізичні явища (тілесні ушкодження, руйнування і т. п.), а під дією — зміну найближчу, що міститься в русі тіла, не завжди відчувається в фізичних вимірах, а інколи не відчувається в них взагалі (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу). Отже, стосовно діяння можна говорити про усвідомлення небезпеки, а стосовно наслідку — про його передбачення. Таким чином, законодавець говорить про усвідомлення взагалі і одночасно називає його окремий випадок — передбачення.

У кримінальному праві визначається, що передбачення є психічним переживанням, що належить до майбутнього. Передбачити теперішнє неможливо. З формально-логічної точки зору таке твердження є правильним. Можна погодитись і з наступним зауваженням: одна якість наслідків не існує без іншої і в кримінальному праві немає просто наслідків, що існують без суспільно небезпечної властивості, а залежність цих якостей є настільки великою, що передбачення наслідків певного фактичного змісту означає тим самим розуміння їх соціальної шкідливості.

Однак якщо послідовно дотримуватися такого ходу міркувань, то слід визнати, що передбачення наслідків — це конкретизоване поняття усвідомлення суспільної небезпеки. Діяння як таке, що вносить у найближче середовище зміни, яке коріниться в самому русі тіла, як і наслідок (у загальновживаному значенні) зміна, віддалена від руху тіла, завжди іде за суб’єктивним актом прийняття рішення про його вчинення і так само, як і наслідок, перебуває в майбутньому щодо цього акту, який ми називаємо умислом.

Усвідомлення суспільної небезпеки діяння з точки зору мотивації суб’єкта — елемент побічний і другорядний. Усвідомити суспільну небезпеку діяння можна лише у разі передбачення суспільно небезпечних наслідків, тому не передбачення є похідним від усвідомлення суспільної небезпеки, а навпаки. Передбачення — це усвідомлення віддаленого, можливого результату дій.

Отже, незалежно від виду і характеру умисел за будь-яких умов включає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру (шкідливості) вчинюваних нею дій. У тих випадках, коли умисел має вираз щодо до наслідків, передбачення їх суспільно небезпечного характеру означає і усвідомлення суспільної небезпеки діяння, що заподіяло ці наслідки. Залежно від видів складів злочинів у юридичній літературі по-різному формулюється і зміст вини в них. У злочинах з матеріальним складом форма вини, на думку більшості вчених, охоплює психічне ставлення особи до діяння і наслідків, у тому числі певне вольове ставлення до них, а в злочинах з формальним складом до змісту умислу включаються психічне ставлення особи лише до діяння, у тому числі певне вольове ставлення до нього. Однак незалежно від виду складу злочину вина в усіх злочинах має формулюватись відповідно до змісту норм закону.

Підставою для дискусії про існування матеріальних і формальних складів злочинів було законодавче формулювання форм і видів вини. Це стосується як колишнього законодавства (КК України 1960 року), так і чинного (КК України 2001 року). Розглядуване формулювання спрямовано, якщо розуміти його буквально, лише на матеріальні склади злочинів, оскільки стосовно всіх видів вини закон передбачає ставлення винуватого до суспільно небезпечних наслідків.

Однак із законодавчої конструкції значної кількості конкретних складів злочинів, передбачених нормами Особливої частини КК України, виходить, що вони є формальними, оскільки в їх об’єктивну сторону законодавець не включив як обов’язковий елемент настання суспільно небезпечних наслідків. У зв’язку з цим теорія кримінального права і судова та слідча практика вимушені штучно скорочувати законодавчу формулу вини в злочинах з формальним складом. Очевидна колізія між законодавчою формулою вини і теорією та практикою визначення її змісту у формальних складах злочинів.

Доцільно було б змінити законодавчі формули вини (можна сформулювати їх окремо щодо матеріальних формальних складів злочинів).

Ознаки прямого умислу, що вказані у ч. 2 ст. 24 КК України, характерні для так званих матеріальних злочинів (злочини з матеріальним складом), необхідною складовою яких є настання певних суспільно небезпечних наслідків, передбачених законом, і наявність причинного зв’язку між діянням особи і наслідками, що настали. Тому при вчиненні цих злочинів винуватий передбачає не тільки суспільно небезпечні наслідки свого діяння, а й у загальних рисах — розвиток причинного зв’язку між діянням, що вчиняється, і злочинним наслідком, що настане.

При вчиненні умисного злочину особа передбачає наслідки свого діяння як тоді, коли вони неминуче настануть (скажімо, винуватий вчиняє прицільний постріл з близької відстані у голову потерпілої особи), так і тоді, коли особа передбачає реальну можливість їх настання (вчиняє підпал житла, в якому перебувають люди, що можуть при цьому загинути). Крім того, якщо в диспозиції закону вказуються такі ознаки, як час, місце, спосіб або обстановка вчинення злочину, винуватий усвідомлює і ці ознаки складу злочину.

Психічне ставлення особи до обставин, що обтяжують умисні злочини, у різних випадках може бути різним: в одних — лише умисним (наприклад, до обставин, що обтяжують умисне вбивство, — ч. 2 ст. 115 КК України), у других — лише необережним (наприклад, до смерті потерпілого, що настала внаслідок умисного тяжкого тілесного ушкодження, — ч. 2 ст. 121 КК України), у третіх — умисним або необережним (скажімо, щодо такої обставини, що обтяжує злочин, як зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього — ч. 3 ст. 152 КК України).

У так званих формальних злочинах (злочини з формальним складом), склад яких не передбачає як необхідну складову настання певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винуватою особою суспільно небезпечного характеру своєї дії або бездіяльності і бажання її вчинення (ст. 113, 304, 344 КК України та ін.).

Характерною ознакою прямого умислу є також: бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння — щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності зі свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння. Під бажанням у