Україна і Крим: спільність історичної долі - Василь Арсенович Чумак
Анатолій Зленко,
міністр закордонних справ України
Політика і час — 1993. — № 7. — с.80–81
Заява Голови ради безпеки ООН 20 липня 1993 року
Рада Безпеки розглянула листи Постійного представника України від 13 і 16 липня 1993 року на ім’я Голови Ради (s/26075 I s/26100), що супроводжують заяву Президента України стосовно постанови Верховної Ради Російської Федерації від 9 липня 1993 року з приводу Севастополя, і лист Міністра закордонних справ України з цього питання.
Рада Безпеки розглянула також листа Постійного представника Російської Федерації від 19 липня 1993 року (s/26109), що супроводжує заяву Міністерства закордонних справ Російської Федерації стосовно вищезгаданої постанови.
Рада Безпеки поділяє глибоку стурбованість і вітає позицію, висловлену Президентом і Міністром закордонних справ України стосовно постанови Верховної Ради Російської Федерації. В цьому зв’язку вона вітає також позицію, яку зайняло Міністерство закордонних справ Російської Федерації від імені уряду Російської Федерації.
Рада Безпеки підтверджує в цьому зв’язку територіальну цілісність України відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй. Рада Безпеки нагадує, що в Договорі між Російською Федерацією і Україною, підписаному в Києві 19 листопада 1990 року, Високі Договірні Сторони взяли на себе зобов’язання поважати територіальну цілісність одна одної в рамках існуючих між ними на цей час кордонів. Постанова Верховної Ради Російської Федерації є несумісною з цим зобов’язанням, так само як і з цілями і принципами Статуту Організації Об’єднаних Націй, і не має сили.
Рада Безпеки вітає зусилля, що докладаються Президентами і урядами Російської Федерації і України з метою улагоджувати будь-які розбіжності між ними мирними засобами, і звертається до них з нагальним закликом вжити всіх заходів для того, щоб не допустити виникнення напруженості.
Рада Безпеки продовжуватиме розгляд цього питання.
Політика і час — 1993. — № 7. — с. 84–85
З протоколу засідання Ради безпеки ООН
Пан Воронцов, постійний представник Російської Федерації при ООН: Розглядуване сьогодні питання має для Росії особливе значення, враховуючи виняткову значимість для нас нормального розвитку добросусідських, дружніх відносин з Україною — незалежною державою, членом Організації Об’єднаних Націй, з народом якої тисячами ниток історично зв’язана доля російського народу.
В цьому контексті я хочу підкреслити, що прийнята 9 липня 1993 року постанова Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя» розходиться з лінією Президента і уряду Російської Федерації на реалізацію інтересів Росії.
Президент Російської Федерації Б. М. Єльцин з обуренням прокоментував це рішення, заявивши 10 липня: «Мені соромно за це рішення. Адже треба поступово і спокійно розв’язувати проблеми Чорноморського флоту і його міста-бази».
Як відзначається в заяві Міністерства закордонних справі Росії від 11 липня, будучи по суті емоційно-декларативною, ця акція Верховної Ради Російської Федерації аж ніяк не вказує перспективу реальних рішень, а лише утруднює і без того складний пошук.
Залишаючись прихильницею принципу недоторканості кордонів, що існують в рамках Співдружності Незалежних Держав, у тому числі і між Російською Федерацією і Україною, Росія має намір суворо дотримуватися основоположних норм цивілізованої поведінки держав на міжнарожній арені, основаних на міцному грунті міжнародного права, Статуту Організації Об’єднаних Націй і принципів Наради з безпеки і співробітництва в Європі.
Президент і уряд Російської Федерації керувалися і керуватимуться договорами і угодами з Україною, в тому числі і щодо поваги суверенітету і територіальної цілісності один одного. Стосовно цього вже складається відповідна договірно-правова база. Так, стаття 6 Договору від 19 листопада 1990 року прямо фіксує, що сторони «визнають і поважають територіальну цілісність» Росії і України в існуючих у рамках СРСР кордонах. У Дагомиській угоді від 23 червня 1992 року вони зобов’язалися неухильно дотримуватися цього та інших положень згаданого документу до укладення нового повномасштабного політичного договору, який відбивав би нову якість відносин між ними. Росія за те, щоб активізувати підготовку цього нового договору, тим більше, що таку мету було прямо поставлено в комюніке за підсумками російсько-української зустрічі на найвищому рівні в Москві 17 червня 1993 року.
Не применшуючи негативних наслідків адміністративних рішень керівництва колишнього СРСР з територіальних питань, хочу знову підкреслити, що російська сторона виходить з того, що будь-які проблеми, якими б складними вони не були, можна розв’язувати лише в рамках політичного діалогу, з урахуванням думок та інтересів різних груп населення при суворому дотриманні договорів і угод з українською стороною, а також принципів НБСЄ і принципів ООН.
Росія продовжуватиме активну роботу по реалізації курсу на дальший розвиток і поглиблення співробітництва в усіх галузях.
Пан Маркер, постійний представник Ісламської Республіки Пакистан при ООН: Пакистан з занепокоєнням стежив за недавніми подіями, пов’язаними з Севастополем. Тому викликає глибоке задоволення державний підхід урядів Російської Федерації і України, відображений у заяві Голови, котра буде опублікована Радою. Пане Голово, я також хотів би від імені моєї делегації подякувати Вам за особистий вклад у переговори, у ході яких Ваше добре відоме дипломатичне мистецтво сприяло виробленню цього важливого документу.
Ми переконані, що сьогоднішнє рішення Ради матиме велике значення, оскільки воно буде відповідним сигналом усім заінтересованим сторонам, показавши їм, що Рада Безпеки повністю підтримала уряди Російської Федерації і України в процесі переговорів про досягнення мирного і прийнятного врегулювання нинішньої кризи. Моя делегація вітає, зокрема, заяву президента України, в якій він висловлює впевненість у тому, що «українсько-російські стосунки будуть і надалі розвиватися в інтересах обох народів».
Політика і час. — 1993. — № 7. — c. 84
НАМ РАЗОМ ЖИТИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
Вийшов у світ перший номер нового часопису "Кримські студії". Він знайомить читачів в Україні і за її межами з життям, проблемами, сподіваннями кримськотатарського народу, народу складної, трагічної долі, народу, який в незалежній Україні здобуває своє відродження на землі своїх предків. Повною мірою зрозуміти почуття, душевний стан кримських татар може тільки той, хто відчув на собі, що
