Москва ординська. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський

не існувало на теренах «русской земли». Надзвичайно парадоксальна ситуація: на теренах «исконно русской земли» з’являються хани-оглани, нащадки Чингісхана (онуки), захоплюють собі цілі князівства, а московські так звані літописці про це мовчать чи взагалі не знають. Тільки наприкінці XVII століття московська династія Романових визнає: так, подібне було, але досліджувати це питання категорично забороняється. І продовжують «говорити» про Ярослава Всеволодовича, Ярослава Ярославича, Олександра Ярославича, Михайла Ярославича — «великих князів російських».

У1954 році в Парижі історик Т. Манухіна видала книгу «Святая благоверная княгиня Анна Кашинская», у якій начебто йдеться про дружину Великого Князя Михайла Ярославовича, хоча в дійсності мова тут про Михайла (Беклемиша). У книзі є досить-таки цікава розповідь про матір та батька князя Михайла.

«Он женился на Ксении, добродетельной и прекрасной невесте своего любимца-отрока… Ксения… — дочь пономаря в селе Едимонове. Неосведомленный о предстоящей на другой день свадьбе во время лова зверей на Волге, князь достиг села Едимонова и тут заночевал… На следующий день, когда все уже было готово для свадебного пира, внезапно явился князь… взглянул на Ксению… В тот же день он с нею обвенчался…

В исторической действительности брак… (князя.—В.Б.) с Ксенией… был недолгим, всего лет семь… В 1271 г… (князь.—В.Б.) отправился в Орду и на обратном пути скончался… Михаил родился в 40-ой день по кончине… (отца.—В.Б.) Во время малолетства Михаила, по смерти пасынка Святослава, Ксения от имени сына участвовала в управлении княжеством, хотя фактически правили бояре… Она скончалась в Схиме в 1312 г. и была погребена в соборе Спаса-Преображения — усыпальнице тверских князей. От отца Михаил унаследовал твердую волю, предприимчивость, нрав гордый, независимый и упрямый, с уклоном к тому своеволию, которое идет напролом, не учитывая и не предвидя препятствий…» [65, с. 57—59].

Князь, який уже у третьому поколінні роду був рабом Чингісидів і на колінах випрошував ярлик на свій уділ, не міг мати такого характеру. То міг бути тільки нащадок роду Чингісхана, рід якого покорив ті землі і володів ними. Як бачимо, перегинали палицю московити, не замислюючись, приписували шляхетну поведінку і характер вигаданому Ярославу Ярославовичу.

Цікаво також зазначити, що паризький історик Т. Манухіна заперечила родовід тверських князів, наведений у ВРЕ (том 25). Вона подає їх у такій послідовності:

Ярослав Ярославович,

Святослав Ярославович,

Михайло Ярославович.

Однак московська історіографія не знає не тільки Святослава — тверського князя, але навіть такого сина у Ярослава Ярославовича. Хоча таких дітей мав Бахмет. «Находились в соборе и гробницы его (Ярослава Ярославовича.—В.Б.) двух сыновей… из которых старший, Святослав, занимал тверской стол лет десять по смерти отца (с 1272 г. по 1282 или 1285, дата точно не установлена)» [65, с. 53].

Князь — батько Михайла Тверського, як бачимо, мав не одну жінку, а кілька. Хоча православна віра цього не дозволяє. Це зайвий раз свідчить, що батьком князя Михайла Тверського був знаменитий «Бахмет Усейнов сын» — батько «Беклемиша, в крещении — Михаила».

Та підемо далі шляхом нашого дослідження роду «Бахмета Усейнова сына». Російська історіографія приписує в дружини так званому Михайлу Ярославичу (Тверському) княжну Анну. Цієї думки дотримуються всі російські історики, навіть ті, які неодноразово спростовували офіційні московські вигадки:

«Благоверная княжна Анна Кашинская… летописи упоминают о ее браке с Михаилом Тверским под 1294 г…

Ничего не известно о ее матери: ни имени, ни происхождения… Отсутсвие других сведений о семье Анны смущать не должно» [65, с. 38].

І це нас «не смущает», але дає право заявити, що російська історіографія побудована на вигадках. Бо коли почнемо вивчати історію княгині Анни, то побачимо десятки томів літератури, яка детально розповідає про її батьків, життя, страждання, — що в дійсності є звичайною московською брехнею.

6

Що ж нам відомо з «Бархатной книги», відредагованої особисто Петром І?

Відомо, що князь (хан) Михайло побудував в «Андреевом городке храм Преображения Господня». Усе інше Петруха зі своїм родом приховали. Але подякуємо і за це.

Отже, звернемось до чудової книги Олександра Ратшина «Полное собрание о всех бывших в древности и ныне существующих монастырях и примечательных церквах в России. Составлено из достоверных источников», виданій із дозволу Церковного Синоду в Москві в 1852 році. Передусім нас цікавитимуть церкви «Преображения Господня» на теренах так званого Ростовсько-Суздальського князівства, тобто Мещери. Надіюсь, кожен розуміє, що церква, збудована князем у XIII столітті та ще й кам’яна (за листами Кримського хана та інших), належить до «примечательных церквей». На полях своєї шістсотсторінкової книги професор Ратшин називає тільки 10 храмів «Преображения Господня».

Храм, побудований «владетельным князем» Михайлом, а до хрещення — Беклемишем, є одним із них.

По-перше, він—із каменя, а такі церкви XIII століття на теренах давньої Московії можна перерахувати на пальцях однієї руки.

По-друге, з російської історичної науки відомо, що до «владетельных князей» належали ті, які володіли князівствами. Тобто церква «Преображения Господня» побудована Беклемишем у столиці князівства, де мешкав князь, аби щодня молитись.

По-третє, абсолютно всі удільні князівства на теренах Великого Володимирського — відомі, як відомі й усі їхні міста-столиці.

О. Ратшин не згадати про такий храм не міг, тим паче, що сама церква зафіксувала навернення у ньому до християнства «многих людей». Як бачимо, храм не звичайний.

Ось усі десять храмів «Преображения Господня» (за О. Ратшиним) «бывших в древности и ныне существуючих» на теренах Російської імперії станом на XIX століття:

Архангельська губернія:

1. «Преображения Господня, Собор древняго построения в уездном городе Холмогорах…» [19, с. 17].

Катеринославська губернія:

2. «Преображения Господня, Собор в губернском городе Екатеринославле…; он заложен в має 1787 года…» [19, с. 97].

Київська губернія:

3. «Преображения Господня, древняя ц(ерковь) в Киеве, в Печерской крепости… Построена… в X веке…» [19, с. 147].

4. «Преображения Господня, ц(ерковь) в 10 верстах от Киева, в древнем Белгороде, что ныне Белгородка… Построена была в 996 году св. В. К. Владимиром…» [19, с. 150].

Нижегородська губернія:

5. «Преображения Господня, кафедральный Собор в Нижнем Новгороде в Кремле, построен каменный в 1225 году… Юрием Всеволодовичем… [19, с. 366].

Новгородська губернія:

6. «Преображения Господня, Собор, в уездном городе Тихвине…» [19, с. 416].

Санкт-Петербурзька губернія:

7. «Преображения Господня, церковь в С.-Петербурге, в Преображенском полку… Заложена в 1743 году…» [19, с. 487].

Тверська губернія:

8. «Преображения Господня, кафедральный Собор в губернском городе Твери, по которому в древности самая Тверь и все Тверское Княжение именовались в актах и грамотах Домом св. Спаса» [19, с. 519].

Чернігівська губернія:

9. «Преображения Господня, кафедральный Собор в