Московство - Павло Штепа
Та вибух 1917 р. української національної стихії, одностайні ухвали селянських з’їздів (кожний з кількох тисяч делегатів), що вимагали негайно виганяти з України москвинів і проголосити державну незалежність України, і нарешті кількарічна (1917–1923) кривава збройна війна українського селянства з московськими зайдами довели аж надто наочно, що отих «сепаратистов» було 35 мільйонів. Москвини змушені «доводити», що своїм національним відродженням Україна завдячує … Московщині, що українську державу (УРСР) українці могли створити лише тому, що їм допомогла її творити … Московщина і т. п. На цю тему видали тисячі книжок разом з «науковими» історіями України. «Ловкость рук и никакого мошенничества». Так і поразку великого гетьмана та мазепинців «пояснюють» московські історики (а за ними й наші підголоски) тим, що мовляв, український народ не підтримав І. Мазепу, бо він гнобив народ і сприяв шляхетському гнобленню.
Наші «мудрі по шкоді» демократи (що програли 1917 р. боротьбу з Московщиною) закидають Б. Хмельницькому та І. Мазепі (людям XVII ст.) брак демократизму (в XVII ст. не було демократії в усьому цивілізованому світі, Європа почала доростати до неї щойно у ХІХ ст.). Ніхто з українських науковців не дослідив ще заходів Б. Хмельницького та І. Мазепи щодо поліпшення добробуту народу, захисту його від шляхетської сваволі. Обидва були великими державними мужами і розуміли вагу кожного стану у державному житті. Не може бути сумніву, що вони обидва дбали про всю націю, про всі стани, отже, і про селянський та ремісничий. Той же І. Мазепа видав 1691 р. універсал, яким затверджував права козаків та селян на землі, що їх вони одержали за Б. Хмельницького, і забороняв старшині силувати селян та козаків до праці. Наказував полковникам повідомляти його про всілякі утиски селян, міщан і козаків.
Та повернемося до Батурина, до наслідків зради Івана Носа. За 50 років від Переяслава Московщина своїми дикими здирствами, грабунками, вбивствами так розлютила український народ, що він голіруч знищив би московські залоги. Три полки: Миргородський, Лубенський і Прилуцький не виконали Петрового наказу приєднатися до московського війська. Петро знав це і у своїх відозвах до українських селян обіцяв звільнити їх від панщини, від податків, від утисків. Нахабно запевняв, що ніде у світі нема такої волі і такого добробуту, як у московській державі.
Після погрому Батурина Петро негайно послав 30 тисяч війська відтяти Запорізьку Січ та українські полки від І. Мазепи. Зруйнувавши запорізьку твердиню Переволочну, спаливши гетьманську столицю, Петро розіслав по всій Україні своїх людей, які іменем царя обіцяли всілякі нагороди тим, хто допоможе Московщині покарати «мазепинцев-изменников». Від Петра І й досі Московщина не дозволяла розбудовувати Батурина і Чигирина (навіть і Глухова). Не дозволяла закладати там середніх шкіл. Не дозволяла будувати там залізниць. Навмисно тримала ці гетьманські столиці в стані глухих, маленьких, забутих повітових містечок. Катерина ІІ наказала робити все, щоб зникла в народі пам’ять про гетьманщину. Прихильників гетьмана Петро наказав садити на палі, четвертувати, а мерців не ховати кілька днів, щоб їхній жахливий вигляд залякував українців. Тоді Дніпром плили сотні плотів, що на них були шибениці з повішеними мазепинцями. Тоді Московщина спалила сотні українських сіл та містечок разом з людьми. Московщина робила те самісіньке в 1918–1923 рр. і в 1941–1945 рр.
Протримайся Батурин 1–2 тижні, гетьман зі шведами встиг би прийти і розгромити московську облогу. Тоді одразу прилучилися б до гетьмана всі українські полки і вся Запорізька Січ (40 тисяч запорожців з гарматами). Та найголовніше — вибухло б стихійне всенародне знищення московських залог по всій Україні. За таких обставин Московщина не розпочинала б ні Полтавського, ні якого іншого бою, і москвини тікали б з України наввипередки, покинувши всі гармати і обози. І вся історія Східної Європи була б тепер цілковито інакшою. Отже, Полтавський бій виграв не московський цар під Полтавою, а український сотник І. Ніс у Батурині. Після Полтави таких Юдяничарів розплодилося тисячі. І це вони вигравали Московщині всі подальші бої з Україною. Це вони розбудували і зміцнили московську імперію. Це вони тримали і тепер тримають Україну в стані безправної, безсилої, по-хижацьки визискуваної Московщиною колонії. Без їхньої допомоги не існувала б московська імперія. Тим-то треба ближче приглянутися до отих носів, галаганів, кочубеїв, самойловичів, драгоманових, винниченків, скрипників … ім’я їм — легіон. Їхні прізвища і дії знайдете у московських енциклопедіях. Згадаємо лише кілька.
Петро І не міг знайти серед москвинів не те що досить письменних (сенатори князі О. Меншиков і А. Долгорукий були неписьменні), але бодай тямущих людей, що могли би проводити його реформи, і привозив цивілізаторів з Європи. Московщина привозила до себе тисячі німецьких інженерів та знавців-науковців також по Першій і Другій світових війнах. Крім німців Петро І запрошував багато українців, давав їм високі посади та титули, як Теофанові Прокоповичеві, П. Ягужинському та багатьом іншим. Т. Прокопович після Полтави зустрів Петра в Києві палкою промовою (панегіриком) «Слово Похвальне Царю Пєтру о победе под Полтавой», яку Петро наказав надрукувати, а Прокоповича забрав до Петербурга і зробив архиєпископом та головою Св. Синоду, тобто главою московської церкви, бо Петро знищив патріархат. Цей запроданець написав ще більше своїх «похвал»[216].
Високоосвічений богослов Теофілакт Лопатинський зустрів Петра в Москві цареславною промовою і пізніше написав ще кілька таких самих. За дорученням заступника патріарха Степана Яворського (також «вєрного малоросса») він відправив богослужбу «Служба благодарственная о победе над шведами под Полтавою», де вславляв Петра і проклинав І. Мазепу. Ця «служба» суперечить церковним канонам Православної Церкви. Так український богослов упав морально аж до блюзнірства. Цю «службу» московська церква записала до «Месячной Минеи» на 27-е червня. За нею проклинали І. Мазепу щороку двічі та ще й словами українця.
Інший український богослов Гаврило Бужинський написав та виголосив цареславних промов більше, ніж Т. Прокопович та Т. Лопатинський разом[217]. Навіть самі москвини писали (в енциклопедії Брокгауза і Ефрона), що він аж надто по-рабски
