Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

Козімо, як і його батько, вкладав великі суми грошей у скульп­туру та проекти громадського будівництва, наймасштабнішим з яких був Дуомо у Флоренції. Відомий його вислів: «Не пройде й п’ятдесяти років, як мій рід буде вигнано із Флоренції, проте те, що ми збудували, залишиться».

Попри розквіт творчості у Флоренції, її зовсім не можна було назвати гармонійним мозковим центром, де всі докладали зусиль задля досягнення спільного блага. Найвидатніший поет Флоренції Данте стверджував, що флорентійці були дратівливі, заздрісні та зарозумілі. Утім, митці, ремісники та інші мешканці міста вели порівняно спокійне життя, тоді як правлячі династії боролися за владу.

Козімо став жертвою інтриг і був відправлений у вигнання. Він забрав із собою свій банк, через що втрата грошей була настільки великою, що його запросили назад. Повернувшись у 1434 р. із тріумфом, Козімо своєю чергою вислав із міста сімдесят аристократів-змовників, що брали участь в інтригах. Незважаючи на це, Флоренція не занурилась у диктатуру. «Для того щоб успішно керувати Флоренцією, це повинно виглядати так, наче нею ніхто взагалі не керує», — зауважив якось Козімо.

Козімо вірив, що торгівля згуртовує людство. Він не був зацікавлений у владі так, як тогочасні володарі. Війни й анексування територій його не надихали. Він любив свої гроші, адже вони були його засобом впливу. На думку Козімо, вони також приносили користь мешканцям Флоренції.

У 1437 р. правитель Константинополя Іоанн VIII Палеолог вирушив до Венеції разом зі семистами представниками свого двору. Він збирався обговорити з папою Євгенієм IV, як християнам згуртуватись, аби протистояти загрозі нападу турків-османів[7]. Але коли він прибув до Італії, геть усе пішло шкереберть. У січні 1438 р. собор у Феррарі почався досить холодно. Там бракувало місць для ночівлі. Папа був у скрутному матеріальному становищі та не зміг оплатити витрати грецької делегації. Єпископ Феррари не дозволив грекам проводити богослужіння у церкві за грецькими звичаями. Також погода була прохолодною. Суперечності між Східною та Західною церквою відчувалися навіть у найменших сміховинних дрібницях. Греки почали нервувати. Коли на довершення всього Феррару охопила пошесть чуми, Козімо зрозумів, що настав його зірковий час. Флоренція запропонувала місце для проведення перемовин, на що з радістю погодилися.

Козімо передбачив, що завдяки гостям Флоренція отримає прибутки і блискучі можливості для зав’язування нових торгових відносин. Бородаті, у дивакуватих капелюхах чоловіки зі сходу привертали увагу перехожих на вулицях Флоренції. Релігійні перемовини ніяк не просувалися. Каменем спотикання стало уявлення про Отця, Сина і Святого Духа: існування останнього греки не визнавали. Хоча представникам церков насправді не доводилося бачитись у тавернах Флоренції, взаємодія між ними відбувалася в інший спосіб. Серед греків було чимало вчених, що привезли із собою античні тексти та власні рукописи.

Козімо придбав у них багато важливих праць для своєї бібліотеки. Дехто з греків залишилися у Флоренції й були лекторами. Їхні лекції викликали зацікавлення текстами Платона, перекладеними латиною. Козімо настільки надихнувся перекладами, що вирішив наново заснувати у Флоренції Академію Платона. Після завоювання Константинополя у 1453 р. до Флоренції прибуло ще більше греків. Завдяки переселенцям флорентійці ще сильніше захопилися природничими науками. У 1461 р. Козімо помер, проте його син П’єро також шанував учених і митців.

Розумний, терплячий і ввічливий П’єро правив Флоренцією п’ять останніх років свого життя і до останнього залишався захисником Академії Платона у Флоренції. Один із найвидатніших і унікальних художників епохи Раннього Ренесансу Сандро Боттічеллі став практично членом його родини.

П’єро купив безліч рідкісних рукописів для бібліотеки Медічі. Відомо, що він просиджував там годинами, гортаючи сторінки «так, наче вони зроблені із золота». Бібліотека Флоренції стала одною з найцінніших колекцій світу.

П’єро піклувався про те, щоб двоє його синів отримали блискучу літературну та художню освіту. І це принесло свої плоди.

Син П’єро, Лоренцо ді Медічі, був відомим покровителем нау­ки і мистецтва. Палкий шанувальник Платона, Лоренцо значно збільшив фонд бібліотеки Флоренції і підвищив фінансування університетові.

Він взяв під свою опіку Леонардо да Вінчі, коли тому виповнилося 12 років. Лоренцо заснував школу мистецтв, метою якої було навчати мистецтва та наук дітей із малозабезпечених родин. Ректором школи став учень Донателло, Бертольдо ді Джованні. Одним із вихованців школи був 14-річний Мікеланджело Буонарроті.

Одного разу Лоренцо побачив, як хлопчик робить довершену скульптуру старого фавна. Хоча Лоренцо був уражений обдарованістю молодого Мікеланджело, він все ж зауважив, жартуючи, що зазвичай у старих не вистачає зубів у роті. Відразу після того, як Лоренцо пішов, Мікеланджело вибив один із зубів у роті фавна і зробив на яснах слід, що виглядав як місце щойно втраченого зуба. Коли наступного дня Лоренцо це побачив, він був просто приголом­шений і відтоді вирішив підтримувати Мікеланджело. Хлопчик на чотири роки переселився до палацу Медічі і завжди обідав за