Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

– відзначає І.О. Ісаєв – надто багатоаспектне, щоб віднести його до якої-небудь окремої сфери людського світопізнання. Цим поняттям оперують теологи, філософи, природознавці і, звичайно, правознавці. Нормативність, закладена у ньому, настільки універсальна, що може бути викладена при побудові майже будь-якої наукової парадигми” (Исаев И.А. Метафизика Власти и Закона: У истоков политико-правового сознания. – М.: Юристъ, 1998. С. 158). В рамках цієї роботи досліджуються, звичайно, проблеми поняття саме юридичного закону.">[22], його місце і роль у правовій системі, його чинність, застосування, тлумачення тощо завжди були предметом дослідження не лише юристів, а й філософів, політологів, соціологів, інших вчених. “За багато століть вивчення закону, – зазначає М.М. Марченко, – накопичена величезна сума знань про нього, вироблене певне уявлення про це явище, склався досить визначений стереотип. Але разом з тим залишилося велике поле діяльності для сучасних і майбутніх дослідників, залишилася велика кількість до кінця не відомих його сторін”[23].

Такий стан наукових знань про закон пояснюється, очевидно, як складністю та багатоаспектністю самого предмета дослідження, так і плюралізмом світоглядних засад, з яких виходили його дослідники. Саме тому надбанням юридичної науки стала відносно велика кількість теорій закону, викладу та критиці яких присвячена досить обширна література[24]. З огляду головним чином на це, а також на тематичну спрямованість цієї роботи, у ній не уявляється за можливе детально зупинитися на аналізі цих теорій. Не ставлячи перед собою такої задачі, звернемося до аналізу підходів до характеристики поняття закону, що їх сформульовано у сучасній літературі із загальної теорії права, конституційного та кримінального права.

Звертають на себе увагу спроби сучасних дослідників поняття закону синтезувати вироблене радянською правовою наукою матеріально-формальне його розуміння з положеннями класичних ліберально-демократичних теорій розподілу влад та народного суверенітету. Разом з тим, не можна не звернути уваги і на те, що часто такий синтез призводить до появи визначень закону, різних не лише за формою вираження, але й за вкладеним до них змістом. Так, І.В. Процюк визначає закон як “нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади або шляхом безпосереднього народного голосування (референдуму), що найбільш повно виражає волю народу, встановлює відправні засади правового регулювання, характеризується вищою юридичною силою і стабільністю в системі нормативно-правових актів”[25]. Схоже, однак більш лаконічне визначення, дає А.В. Міцкевич, який вважає, що закон – це прийнятий представницьким і законодавчим органом держави обов’язковий для всіх акт, який має верховенство і пряму дію на всій території держави[26]. В.В. Лазарєв визначає закон як “нормативно-правовий акт, що прийнятий в особливому порядку і має вищу юридичну силу, виражає державну волю з ключових питань суспільного життя”[27]. За С.С. Алексєєвим закон – це “нормативний юридичний акт вищого державного (представницького) органу чи безпосередньо народу, що має вищу юридичну силу та містить первинні (відначальні) правові норми країни”[28]. В цілому подібні підходи до розуміння поняття “закон” знаходимо також у роботах А.С. Піголкіна[29], Ю.О. Тихомирова[30], Ю.М. Тодики[31] та інших вчених.

Ґрунтуючись, в основному, на розробках теоретиків права та вчених-конституціоналістів, схоже розуміння поняття закону виявляють сьогодні і криміналісти. Так, В.І. Борисовим кримінальний закон розуміється як “письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави і зміст кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть застосовуватися до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину”[32]. Підхід до визначення кримінального закону через рід (загальні ознаки будь-якого закону) та видову відмінність (спеціальні ознаки саме кримінального закону) знаходимо також у роботах М.І. Бажанова[33], Р.Р. Галіакбарова[34], О.М. Ігнатова[35], І.Я. Козаченка[36], М.Й. Коржанського[37], Т.О. Леснієвськи-Костарєвої[38], А.В. Наумова[39], А.О. Пінаєва[40] Ю.М. Ткачевського