Вбивці на борту - Гюнтер Проділ

Могутність цих босів гангстеризму непохитна, їхній вплив у всіх сферах громадського життя Сполучених Штатів зростає з кожним роком, так само, як і контрабандна торгівля наркотиками, прибутки від якої зараз перевершують навіть щорічні прибутки військової промисловості. І добряча пайка цих мільярдів опиняється у підкуплених гангстерами державних діячів, чиновників поліції та інших урядових установ.

Тим-то зусилля таких одиночок, як відданий справі Чарлз Сирагуза або мужній Віктор Різель, — то марні зусилля.

Виїхавши надвечір на велику автостраду з Сан-Франціско до Лос-Анжелеса, незабаром помічаєш на обрії заграву, що полум'яніє на тлі нічного неба. Що це? Велике місто? Велетенський парк розваг? Ні. Проїхавши ще кілька миль, бачиш, як заграва розпадається на тисячі окремих джерел світла. Яскравіші — прожектори, а тьмяні, жовтуваті, розташовані п'ятьма нескінченними рядами один над одним, — вікна дев'ятисот камер каторжної в'язниці Сен-Квентін.

Щовечора точно о 22.30 загасає світло у камерах. І тільки сотня прожекторів продовжує свою роботу, заливаючи світлом сірі мури каторжної тюрми, роблячи її схожою на примарну фортецю. Окремі промені прожекторів, наче в пошуках можливих втікачів, безперервно обмацують фасад північного блока. Досягши даху, вони вихоплюють із пітьми вентиляційний люк газової камери. Видний здалеку, він, наче символ смерті, височить над комплексом споруд.

Одинадцять років десять місяців і сім днів провів під цим вентиляційним люком, у «галереї смерті» — ізольованому поверсі, де живуть присуджені до страти в'язні,— Керіл Чесмен. Вісім разів протягом майже дванадцяти років його, в білій сорочці й синіх тикових штанях, без ременя, босого, як цього вимагають правила гігієни у процедурі страти, вели до передпокою смерті — кімнати, розташованої лише в тринадцяти кроках від пофарбованої в зелений колір газової камери. І вісім разів директор в'язниці після телефонної розмови оголошував йому, що страту знову на певний час перенесено.

Щоразу Чесмен наново переживав муки близької смерті, він, можна сказати, сім разів умирав. Цей метод варварських тортур зрештою привернув увагу світової громадськості. У Франції серйозна газета «Монд» назвала справу Чесмена «прикладом абсурдності американської юридичної системи». В Женеві студенти зібрали дев'ять тисяч підписів під петицією на користь Чесмена тодішньому президентові США Ейзенхауеру. Стокгольмська газета «Експрессен» надіслала Ейзенхауеру прохання про помилування Чесмена, підписане дев'яноста тисячами шведів. Британська «Гардіан» писала в передовій статті: «В основі правової системи, за якої можлива 12-річна мука Чесмена в камері для смертників, напевне є щось неправильне». Нарешті, в світову кампанію включився навіть головний друкований орган Ватікану — газета «Оссерваторе романо»: «Жодне людське серце не може повірити, що життя засудженого щоразу подовжувалось лише для того, щоб кінець кінцем все ж згаснути у смертельному газі. Жоден закон не може вимагати смертної кари через 12 років після вироку. Як можуть американці миритися з такими діями своїх органів юстиції?»

Та попри обурення світу, не звернувши уваги на демонстрації протесту, що відбулися перед американськими посольствами у Римі, Парижі, Лондоні, Стокгольмі, Монреалі, верховний суд штату Каліфорнія з садистською упертістю призначив дев'ятий термін страти Чесмена.

2 травня 1960 року, рівно о 23.55, засудженого 25 червня 1948 року до смертної кари Чесмена знову тягнуть до передпокою газової камери. Йому наказують роздягнутися догола, два сержанти тюремної охорони обмацують його тіло у пошуках отрути або зброї для самогубства. Потім один з сержантів каже:

— Дайте мені ваш протез!

Чесмен виймає з рота свій зубний протез, сержант вкидає його в пластиковий мішечок і прикріплює зверху реєстраційну бирку — запобіжний захід, щоб смертник, бува, при допомозі протеза не перерізав собі вени і не вмер до того, як на нього накладуть руки кати: американська юстиція ні в якому разі не може дозволити, щоб винесений нею смертний вирок здійснився без її участі і додержання всіх передбачених формальностей. Потім Чесмену дозволять надягти вже приготовлений для нього одяг. Широкий шкіряний ремінь, яким його мають пристебнути до стільця в газовій камері, обвиває його талію. На руки йому надягають кайдани. Потім до передпокою заходить лікар і вдев'яте влаштовує огляд Чесмена — чи здоровий він фізично і духовно, як того вимагає закон, коли йдеться про страту людини. Якби в результаті попередніх восьми походів до газової камери Чесмен збожеволів, або протягом проведених у в'язниці 11 років і 10 місяців захворів на рак чи туберкульоз, або на шляху до газової камери зламав собі ногу, — він зміг би тепер скинути одяг смертника. Страту відстрочили б удев'яте.

Однак Керіл Чесмен в найкращій фізичній і психічній формі. Це засвідчує і заносить до протоколу лікар каторжної в'язниці.

Тепер настає черга директора тюрми Річарда Діксона. Він виймає з кишені запечатаний пакет, розкриває його, дістає ним же складений документ і без будь-якого пафосу читає його Чесмену:

«У справі народу Каліфорнії проти Керіла Чесмена.

Вельмишановний пане!

Сьогодні я дістав від високоповажного пана Чарлза Фріке, судді верховного суду в окрузі Лос-Анжелес, складений 25 квітня 1960 року наказ про вашу страту. Термін виконання смертного вироку — сьогодні, 2 травня, о 10 годині. Прошу вас прийняти це до відома.

Відданий вам Річард Б. Діксон, директор».

Чесмен не звертає ніякої уваги на бюрократичний цинізм цієї формальності. Він лише мовчки киває головою, простягає скуті руки назустріч двом катам, що наближаються до нього з-за спини директора. Вони хапають його під руки і ведуть до дверей, за якими міститься передпокій до газової камери. Двірний проріз досить широкий, щоб крізь нього могли пройти одразу троє людей: справа і зліва — кати, в центрі — Чесмен. На порозі вони підхоплюють його з обох боків і майже вносять у пофарбоване в зелений колір приміщення, крізь велике вікно якого видно жахливу скляну кабіну, де, власне, і відбувається екзекуція. Вони роблять це за звичкою, бо людей, що минають цей поріг, майже завжди охоплює слабість.

Але до моменту страти лишається ще більше дев'яти годин. До Чесмена ще мають стратити якогось грабіжника, а потім чекати три години, поки крізь вентиляційний люк газової камери буде відсмоктано небезпечну пару ціанистого калію. «Духовні батьки» інструкції про порядок страти ретельно подбали