Українська література » Наука, Освіта » Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський

Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський

Читаємо онлайн Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський
застрашливої підтримки провів подушний перепис у Володимирському улусі. Бунтівників знищував безжалісно.

1257–1258 роки. У зимовий час князь Олександр повів татаро-монгольські загони і татарських чисельників у новгородську землю, намагаючись провести перепис населення Новгорода. Спалахнуло повстання. Сина Василя, який назвав батька зрадником, віддав на розтерзання татаро-монголам. Населення жорстоко покарав: «оному носа урезаша, а иному очи выимаша». У зв'язку з тим, що багато людей втекло у ліси, перепис населення не відбувся.

1259 рік. Олександр Невський вдруге привів татаро-монгольські війська й чисельників до Новгорода. Місто було повністю оточене й блоковане. Під страхом повного знищення Орда таки підкорила стародавній Новгород. Князь Олександр виконав своє «велике призначення». Скільки того разу загинуло новгородців, російські «оповідачі історії» замовчують.

1262 рік. Татаро-монгольські війська придушили бунт у суздальській землі, що спалахнув на ґрунті невдоволення при зборі данини. Князь Олександр брав особисту участь у придушенні бунту в Ростові, Володимирі, Суздалі, Ярославлі. Однак монгольські баскаки лишилися незадоволень Олександра терміново викликали в Орду, і оскільки було пролито татаро-монгольську кров, князь із Сараю живим не повернувся. На той час анди Сартака серед живих уже не було.

Хоч як намагався Олександр Невський вислужитися й догодити Золотій Орді, але закінчив життя, як і батько.

Не слід забувати, що з 11 років свого служіння татаро-монголам на престолі великого князя Олександр не менше 5 років провів у Золотій Орді, ретельно осягаючи татаро-монгольські звичаї та науку управління улусом. Тож коли російські історики сотні років вселяли всім і кожному (та й сьогодні тривають ці потуги), мовляв, князь Олександр служив тільки інтересам Російської держави, — це велика брехня імперії.

Коли генерал Власов повів свої дивізії проти дивізій генерала Конєва, він служив не Росії, а нацистській Німеччині, особисто — Гітлеру. У випадку з Олександром Невським було те ж, що й у випадку із Власовим. Князь Олександр справді служив своїй батьківщині, але тією батьківщиною була Золота Орда. Служив він і своєму володареві — ханові Золотої Орди. Російська двоїста мірка не має права на «вибіркове застосування».

Дуже приємно, що кращі, чесні російські уми нашого часу зрозуміли необхідність порятунку від брехливих міфів і вигадок.

Послухайте:

«Православна Візантія незабаром опинилася під владою турків, і Русь, відрізана від католицької Європи, наткнулася на залізну завісу. У підручниках історії подається епізод із житія Олександра Невського, де новгородський князь з гордістю відкидає пропозицію Папи (Римського. — В. Б.) прийняти королівську корону європейського государя з рук римського первосвященика.

Насправді ця гордість вилізла нам боком. Олександр Невський, такий пихатий із римськими послами, був надзвичайно сумирний і догідливий перед татаро-монгольським Ханом. Він покірно їздив в Орду одержувати ярлик на князювання і, на жаль, доповзав-таки рачки до ханського трону, як того вимагав звичай Орди. Крім того, він був змушений нещадно втихомирювати у своїх володіннях будь-які виступи проти татар і збирав данину для Хана, присмирюючи співвітчизників вогнем і мечем.

Дивний парадокс історії. Прийняти корону від Папи, як усі європейські государі, Олександр Невський вважав для себе ганьбою, а підповзати під ярмо і приймати ярлик на князювання від лютого ординця за ганьбу не мав» [37, с. 3].

Захоплений відвертою і слушною думкою Костянтина Кедрова. Коли ми читаємо «оди» М. М. Карамзіна, С. М. Соловйова або В. О. Ключевського про великого князя-«Государя», про «велич Государя Московського», то ні на хвилину не повинні забувати про повзання в ярмі, про цілування ніг хана, про цілування «опудала» цим «государем».

Повернімося знову до Олександра, так званого Невського. Сподіваюся, читачі зрозуміли, який великий кат своїх одноплемінників унаслідок брехні, вигадок і замовчування державною церковною елітою Росії став великим героєм російського народу.

Нарешті настав 1262 рік.

«…Великий Князь (Невський. — В. Б.) зважився їхати в Орду з виправданням і з дарами… Олександр знайшов Хана Берку в… Сараї… Хан… протримав Невського в Орді всю зиму й літо. Восени Олександр, уже слабкий здоров'ям, повернувся в Нижній Новгород і, приїхавши звідти в Городець, занедужав на тяжку хворобу, яка позбавила його життя 14 листопада (1263 року. — В. Б.)» [1, том IV, с. 204–205].

У зв'язку з таємниче хитрим описом смерті князя Олександра хочу розповісти цікаву деталь, яка прояснює смерть князя.

Як відомо, хан Батий помер 1256 року. Після його смерті ханом Золотої Орди став син Батия — Сартак. Ось як про це написав історик Л. М. Гумільов:

«Бату помер у 1256 р., і великий хан Мунке затвердив його спадкоємцем Сартака, який негайно посварився зі своїм дядьком Берке, заявивши йому: «Ти мусульманин, я ж тримаюся віри християнської; бачити обличчя мусульманське (для мене) нещастя».

Царевич не помилявся: через кілька днів після своєї необачної заяви він був отруєний. Ханський престол перейшов до його малолітнього сина Улакчі, за якого правила його бабуся, Баракчин-хатун, вдова Бату. Однак Улакчі помер так само швидко, як і його батько, а Баракчин, яка намагалася 1257 р. виїхати в Іран, була схоплена й страчена. Ханом став мусульманин Берке» [18, с. 174].

Імовірно, багаторічне спільне перебування Сартака й Олександра (1238–1252 роки) відіграло не останню роль у становленні християнського світогляду Сартака. Вочевидь, і хан Берке пам'ятав про анду Сартака — Олександра. Якщо смерть Сартака настала від отрути, то не думаю, що Олександра спіткала інша доля. Адже хан Берке розумів — не можна залишати живим анду Сартака. У 1262 році ханові минуло 53 роки — граничний, як на ті часи, вік. Справді, незабаром, 1266 року, хан Берке помер. Такі деталі цієї історії.

Настала черга правити братам і синам Олександра Невського. Погляньмо, як вони поводилися в землі Моксель і в Московії. А Московія — ось вона, вже близько!

У 1264 році великим князем Володимирським став Ярослав Ярославович, наступний за чергою брат Олександра. І цей князь «запанував» на володимирському престолі тільки з допомогою татаро-монгольських військ. Ось як хитро про цю подію мовлять російські історики:

«… Ярослав звернувся до хана і з його допомогою став великим князем» [25, с. 250].

Ярослав Ярославович, як і брати, з великим задоволенням водив татаро-монгольські загони в суздальську й новгородську землі. Навіть із досить завуальованих «писань» М. М. Карамзіна випливає, що він робив таке не менше двох разів із 1264 до 1270 року. Спочатку «заспокоював» великий Новгород, а пізніше, разом із Ордою, воював брата Василя.

Як не намагалися хани Золотої Орди втихомирити забіякуватих суздальських Рюриковичів, але ці князі, здавалося, збожеволіли на зраді один одного, на дикому розбої, на нахабному хабарництві. І кінець князя Ярослава, як незабаром стало зрозуміло, був не за горами. Молодший

Відгуки про книгу Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: