Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

Місце вчинення злочину — це зазначена в законі певна територія, на якій вчиняється злочин. Наприклад, це митний кордон (ст. 201), територія заповідника (ч. 1 ст. 248), поверхня і надра морського дна підводних районів, які прилягають до узбережжя або островів, що має назву «континентальний шельф» України (ст. 244), поле бою (ст. 432).

Час вчинення злочину — це означений у законі проміжок часу, протягом якого може бути вчинено злочин. Наприклад, такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права та роботі виборчої комісії (ст. 157), неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158), порушення таємниці голосування (ст. 159) можуть бути вчинені лише під час проведення виборчої кампанії. Вчинення багатьох військових злочинів у воєнний час надає таким злочинам тяжкого (кваліфікованого) виду.

Обстановка вчинення злочину — це певні об’єктивні умови (події), в оточенні яких, з використанням яких чи створенням яких вчиняється злочин. Зовнішні компоненти обстановки вчинення злочину іноді безпосередньо зазначено в законі. Наприклад, вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій вважається обставиною, що обтяжує покарання (п. 11 ст. 67). У багатьох статтях XIX розділу КК передбачене більш суворе покарання за військові злочини, вчинені у бойовій обстановці.

При вчиненні злочинів з необережності виникає потреба встановити, чи могла особа в даній обстановці передбачити наслідки своєї поведінки. Місце, час та обстановка вчинення злочину не можуть вважатися причиною настання злочинних наслідків, вони є самостійними ознаками об’єктивної сторони складу злочину і нерідко використовуються злочинцем як необхідна умова вчинення злочину.

Спосіб вчинення злочину — це застосування або використання злочинцем певних прийомів, методів, послідовних рухів під час вчинення злочину. Спосіб злочинного діяння може виявитися у різній формі: таємні або відкриті дії, обман, фізичне або психічне насильство, підпал, вибух, отруєння, використання властивостей зовнішніх сил (наприклад, електричного струму або джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин і ядерних матеріалів).

Спосіб вчинення злочину істотно впливає на. ступінь і характер небезпечного діяння, тому він описаний у багатьох основних та кваліфікованих складах злочину. У диспозиції відповідних статей він описаний по-різному, зокрема: а) як єдиний спосіб вчинення конкретного злочину. Так, склад злочину крадіжки чужого майна буде лише тоді, коли заволодіння майном було вчинено таємним способом (ч. 1 ст. 185); б) як альтернатива. Наприклад, кваліфікований вид складу злочину — умисне знищення або пошкодження майна буде, зокрема, тоді, коли таке діяння вчинено шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом (ч. 2 ст. 194 КК).

Для притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно встановити не лише характерний для даного складу спосіб вчинення діяння, а й те, що злочинні наслідки настали саме через дії, вчинені таким способом. Часто лише за способом вчинення злочину можна розмежувати суміжні склади злочину. Наприклад, різні форми розкрадання майна (крадіжка, грабіж, шахрайство, розбій) різняться між собою способом вчинення цих злочинів.

Злочин неможливий без особи, яка його вчинила, і тому суб’єкт злочину є обов’язковим елементом складу злочину. Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.

У теорії кримінального права поряд з поняттям «суб’єкт злочину» виділяється поняття «особистість злочинця». У кримінально-правовому аспекті поняття «суб’єкт злочину» і «особистість злочинця» не тотожні. Обидва вони резюмують ознаки фізичної особи, яка вчинила злочин, однак їхнє кримінально-правове значення є різним.

Якщо поняття суб’єкта злочину є важливим для вирішення питання про кримінальну відповідальність особи, то поняття особистість злочинця має кримінологічне значення. До кримінологічних ознак, які характеризують особу, що вчинила злочин, віднесено її соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; її морально-психологічну характеристику, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо. Поняттям «особа злочинця» широко користується наука кримінального права.

Відокремлення понять «суб’єкт злочину» і «особистість злочинця» необхідно для того, щоб повніше розуміти можливості і завдання кримінального законодавства. Ознаки суб’єкта злочину необхідні для вирішення питань кримінальної відповідальності, зокрема кваліфікації злочинів. З’ясування ж характеристик особистості злочинця може слугувати, наприклад, більш повному встановленню обставин вчиненого злочину, причин та умов, які йому сприяли, з метою призначення необхідного для виправлення винуватого покарання та запобігання вчиненню злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Які ж вимоги ставить закон для наявності зазначеної здатності нести відповідальність? Іншими словами, які ознаки мають бути притаманні суб’єктові злочину?

Згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК України, суб’єктом злочину може бути: 1) особа фізична; 2) особа осудна; 3) особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею суспільно небезпечне діяння. Ці три ознаки є обов’язковими для кожного випадку оцінки наявності суб’єкта злочину, тобто вони повинні характеризувати кожну особу, яка вчинила злочин. Такі характеристики в кримінальному праві ді

стали назву обов’язкових ознак суб’єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб’єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є загальним суб’єктом злочину.

При цьому для окремих складів злочину наявності у суб’єкта лише трьох обов’язкових ознак недостатньо. Тобто злочинець повинен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов’язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (наприклад, лише службова особа може бути суб’єктом перевищення влади або службових повноважень).

Для наявності суб’єкта у злочинах, де виконавцем може бути не кожна людина, яка має зазначені вище три обов’язкові ознаки суб’єкта, особа повинна мати додаткові риси, що робить її так званим спеціальним суб’єктом злочину.

Таким чином, четвертою факультативною