Україна і Крим: спільність історичної долі - Василь Арсенович Чумак
Грушевський М. Історія України-Руси. —
Т. ІХ — 1 (1650–1654). — К., 1996. — с. 814–819.
Привілеї війську запорозькому
З ласки божої ми великий государ /і т. д./ пожалували сьмо наших підданих Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького війська, і писаря Івана Виговського, судей військових, полковників, осаулів, сотників і все військо Запорозьке.
В нинішнім 162 році гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорозьке за ласкою божою віддались під нашу государську високу руку і вчинили присягу нам, великому государеві і нашим дітям і наслідникам на вічне підданство, і в місяці березні прислали до нас вони, гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорозьке своїх посланників Самійла Богданова суддю військового та Павла Тетерю полковника переяславського. В листі своїм до нас, великого государя, писав гетьман і били чолом його посланники, щоб ми, великий государ, пожалували його, гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорозьке, веліли потвердити їх права і вільности військові, які були за великих князів руських і королях польських що судилися /розумій: своїм судом/ і вільности свої мали в маєтках і судах, — аби в ті їх військові суди ніхто не мішався, а щоб судились вони своїми старшими, і щоб давніших прав, даних людям духовного і світського чину від великих князів руських і королів польських ми не нарушали, і на ті їх права дали нашу жалувальну грамоту за нашою государською печаттю. Щоб військо Запорозьке реєстрове ми означили в шістьдесят тисяч і те число щоб завсіди було заповнене. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, аби ми, великий государ, лишили війську Запорозькому вибрати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть, вони про те об’являть нам. А що на булаву гетьманську дано було Чигиринське староство з усіми приналежностями, то щоб і ми, великий государ, пожалували, веліли бути йому при булаві. Маєтків козацьких і земель які мають для прожитку, аби відбирати від них не веліли; також аби діти вдів, які зістаються після козаків, мали права такі як діди й батьки їх. Послів, що здавна приходять до Запорозького війська з чужих земель, котрі будуть з чимсь добрим, тих гетьманові і Запорозькому війську аби ми лишили приймати, а коли б щось було противне нашому царському величеству, аби про те зараз оповіщали нам, великому государеві.
То ми, великий государ, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорозького і все наше військо Запорозьке пожалували — веліли їм бути під нашою, царського величества, високою рукою, згідно з давнішими їх правами і привилеями, даними їм від королів польських і вел. кн. литовських, і тих прав і вільностей нічим нарушати не веліли. Судитися веліли їм у своїх старших по давнішим правам їх, а наші царського величества бояре і воєводи в їх військові суди мішатися не будуть. Число Запорозького війська, за їх власному проханнєм, веліли ми означити в 60.000 реєстрових, і щоб завсіди се число було повне. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, ми, великий государ, лишили Запорозькому війську вибирати гетьмана самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть гетьманом, про те писати до нас. великого государя; а той нововибраний гетьман аби вчинив присягу нам, великому государю, при тім, кого ми вкажемо. А при булаві гетьманській веліли ми бути Чигиринському староству, по попередньому, з усіми приналежностями, які були при нім давніше. Також маєтків козацьких і земель, які вони мають для прожитку, від них і від дітей удів, які зістаються по козаках, ми не веліли відбирати, а бути при них по давньому. А коли почнуть приходити в військо Запорозьке до гетьмана Богдана Хмельницького посли з котрихось пограничних держав з чимсь добрим, ми, великий государ, таких послів гетьманові лишили приймати і відправляти, а нам, великому государеві, зараз писати про все: з яких держав і в яких справах ті посли були прислані і з чим відправлені. А коли б якісь посли були прислані від когось з якоюсь справою противною нам, великому государеві, — таких послів війську затримувати і також зараз писати про них до нас, а без нашого указу назад їх не пускати. А з турецьким султаном і з польським королем без нашого указу зносин не мати.
І з ласки нашої підданим нашим: Богданові Хмельницькому і всьому війську Запорозькому бути під нашою високою рукою по своїм давнішим правам і привилеям і по всім вище писаним статтям. Служити нам, великому государеві, і сину нашому государеві царевичеві князеві Олексієві Олексієвичеві і наслідннкам нашим щиро, всякого добра шукати і на наших неприятелів, куди їм буде наш государський наказ, ходити і битись, і у всім бути в нашій государській волі во віки.
А що вище згадані посланники Самійло і Павло іменем Богдана Хмельницького гетьмана і всього війська Запорозького били чолом про инші статті нашому царському величеству і подали ті статті нашим ближнім боярам Олексієві Никитовичу Трубецкому, Василеві Василевичу Бутурлину, Петрові Петровичу Головину і думному дяку Алмазові Іванову, — ми, великий государ, ласкаво вислухали ті статті, і яка воля наша на котру статтю, то веліли ми підписати під тими статтями, і ті статті з нашим указом веліли дати тим посланникам Самійлові і Павлові.
І хочемо ми Його, гетьмана Богдана Хмельницького, і все військо Запорозьке держати в нашій милостивій ласці і піклуванню — нехай вони будуть певні нашої государської милости.
Дана ся жалувальна грамота нашого царського величества за нашою державною печаттю в нашім столичнім місті Москві року від сотворення світу 7163 г., місяця марта 27 дня. З божої ласки великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всеї Великої і Малої Росії самодержець.
Привілеї шляхті
Нинішнього 162 року, як гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке і вся Мала Русь піддалися піл нашу царську руку і зложили присягу нам і нашим дітям і наступникам, і в місяці березні присилали своїх посланників С. Богдановича і
