«Ілюстрована Історія України» - Михайло Сергійович Грушевський
41. Погляд ня українське жите київської і галицької доби
Таким чином в середині xiv віку скінчила ся самостійність українських земель: Галичину захопили Поляки, Волинь згодом стала провінцією литовською, а иньші князівства, які лишили ся в Київщині і Черни-гівщинї, теж перейшли під власть литовських князів. Державне житє українське урвало ся.
Про те який був устрій політичний і громадський за часів державного українського життя, згадувано було вище. Ми бачили, що Україна складала ся з більших і меньших князівств, старших і мень-ших, і вони з розмноженнем княжого роду все ділили ся й меньшали переважно. Київський князь вважав ся найстаршим між князями, „замість батька", і його иньші князі мали слухати ся. Якийсь час так і було— особливо коли на київськім столї трапляв ся князь енергічний, сильний; але з другої половини XII в. старшими хочуть бути суздальські князі і умисно підривають київських, а далї з кінцем XII в. для всеї західньої України стають старшими галицькі князі. Київ ще якийсь час зіставав ся центром для Поднїпровя, а далї тратить і тут своє значіннє.
В своїм внутрішнім правлїнню всї князї вважали ся вповнї самостійними, оден князь другому не мав мішати ся в правлїннє. Князь правив, опираючи ся на свою дружину, яку тримав з своїх грошей, з тих доходів і даней, які на нього йшли. З початку ся дружина була дуже рухома: вона, як і князї, переходила з землі до землі, з князями і без них; далї осїдаєть ся, сказати б—вростає в землю й зливаєть ся з земським боярством. Вся управа, законодавство, політика, суд, на-кладаннє і збираннє податків, лежали в руках князя і його дружини, що правила його іменем. Громадянство мішало ся часами, коли бачило непорядки, і в деяких землях такі „віча" громадські, де розбирали ся й обговорювали ся всякі справи, були досить частим явищем, князї признавали се право за вічем—ставити жадання, а навіть зміняти князїв. Але як князь себе чув досить сильним, то він не дуже прислухав ся до сього всього й старав ся придавити таку діяльність віча. Віче одначе теж було виразом не так всього громадянства, як його вищих верств, особливо міського боярства.
Простий нарід взагалї не мав впливу; княжа управа стояла під впливами боярства, а селянство і просте міщанство через ті недогоди, які переживала Україна, попадало все в більшу вдасть боярської верстви. На місце свобідної людности зростало все більше число несвобідних (холопів, челяди) і півсвобідних—наймитів і закупів, що відробляли своєю працею свої довги і дуже часто кінець кінцем також попадали в вічну неволю. Княжа управа і право—як бачимо з усього, більще дбали про інтереси й вигоди маючих властителїв, бояр, нїж про простий нарід, і коли заступали ся за нього, то хіба під страхом повстання або иньших незвичайних прояв. Не підіймала різко свого голосу в оборонї народу й церква, що виросла в невільницьких відносинах Візантиї і більше радила слабшим і залежним, аби слухали ся й корили ся, анїж сильним і могутним, аби не зловживали своєї сили.
Придавлені такою економічною неволею, а не вміючи добити ся собі голосу в політичнім житю й змінити неприхильні громадські й політичні обставини, народнї маси не цїнили свого державного житя. Тим пояснюють ся піддавання громад під безпосередню власть Татар, аби спекати ся князїв і боярства, і їх зовеїм спокійні, без протесту, переходи під власть литовських князїв. Терплячи від суспільних і економічних недогод, вони не оцінювали тої національної ваги, яку мало самостійне державне жите. Тим часом з національного становища багато значило, що ся державна самостійність боронила наш нарід від поневолення його иньшими народами і від використування наших сил економічних і культурних для розвою і зміцнення культури якоїсь иньшої державної, пануючої народности. Поки державний устрій був свій, князї, боярство і церква, стоячи на тій самій народній підставі, що й маси народнї, засобами й силами держави й народу приготовляли й розвивали національну культуру. Ся культура і тепер до певної міри служила інтересам народніх мас, а ще більше мала послужити йому з дальнійшим роз- боєм народнім і сильнїйшим розбоєм своїм. В сю добу, як ми вже знаємо, культурне житє — освіта, школа, письменство, артистична гвор-чість, підпали дуже сильному впливу церковному, візантийському, і се в значній мірі відірвало їх від народнього житя, відчужило від народу. Але під чужою, церковною покривкою проривали ся й тепер сильні своєнародні течії, а з дальшим розвоєм народ-нього житя сї народнї течії повинні були брати гору над чужими елементами культури все більше і більше—колиб се народне житє не зазнало таких переворотів і потрясень, які приніс йому упадок державного житя.
42. Культурне житє України і вага його
Вище було згадано, що християнство на Україні і візантийські впливи зачали ся певно ще геть перед Володимиром, але потім як властю його і його наступників (особливо Ярослава) воно було поширене по всіх землях Руської держави, візантийські впливи і візантийська культура взяли рішучу перевагу над иньшими—особливо східнїми, персько-арабськими, і культурне житє на довго набрало сильної церковної закраски, що налягла і на освіту, на письменство і на артистичну творчість (мистецтво). Освіта й книжність вважали ся помічним засобом для християнської побожности—аби через читаннє побожних книг люде набирали ся християнського духу; письменство головно було в руках духовенства; артистична творчість в значній мірі
