Московство - Павло Штепа
Самі москвини визнають: «Всю московську державність і культуру, від Рюрика починаючи, творили немосквини. Вся наша московська історія — це ж суцільне «закликання варягів». А ми, москвини, знаємо лише руйнувати»[170].
Натомість москвини роздмухують міфи про своїх видатних історичних осіб. Всіма засобами і способами. Як от про «геніальність» В. Леніна. Мовляв, він був творець нових ідей, нового ладу, нового життя. Ставлять В. Леніна вище навіть за К. Маркса. Навіть історію поділили на дві доби: доленінську і поленінську, дожовтневу і пожовтневу (до 1917 року поділяли на допетровську і післяпетровську). Його глорифікацію зробили такою гучною, що навіть немосквини повірили в «геніальність» літературного плагіатора. Навіть побіжний перегляд писань В. Леніна доводить, що його власних ідей там менше, ніж запозичених. Тема «В. Ленін — плагіатор» важить на цілу дисертацію. Про рівень культурності В. Леніна свідчить його власна жінка: роман М. Чернишевського — досить примітивний, вузькоглядний — В. Ленін уважав за шедевр світової літератури з такими глибокими думками, що їм, мовляв, не дорівнюють думки світових філософів[171]. «Геніальність» В. Леніна цілком виявилася в його книжечці «Держава і революція», в якій стверджується таке: робітнича держава запровадить збройною силою залізну дисципліну. Спираючись на неї, ми, робітники, обернемо державних урядовців, інженерів на виконавців наших наказів. Робітники будуть їхніми начальниками і будуть їх наймати і виганяти за своєю вподобою. Всі вони одержуватимуть таку саму платню, що й прості робітники. Такий лад призведе до того, що поступово зникнуть усі урядовці, всі інженери, а їхні обов’язки виконуватимуть самі робітники за чергою[172]. Та навіть і ця демагогія В. Леніна є літературною крадіжкою. Те саме говорив П. Ткачов у своїх відозвах до народу[173]. П. Ткачов писав: «т. зв. шлях мирних реформ, мирного поступу є найнездійсниміша утопія, що її люди вигадали, щоб заспокоїти своє сумління і приспати справу визволення робітництва з капіталістичного ярма»[174]. Таке — слово в слово — писав і В. Ленін. П. Ткачов радив революціонерам погіршувати життя робітників, щоб їм урвався терпець, і вони зробили революцію. В. Ленін писав: «У що гіршому стані опиниться робітництво, то ліпше для революції». П. Ткачов ненавидів селянство, вважав його за худобу, що далі своєї стайні не може і не хоче бачити світу. В. Ленін називав селян баранами, а їхнє життя ідіотським. «Розумна людина не знайде в марксизмі нічого, що може заперечити», — писав П. Ткачов. В. Ленін повторив те слово в слово. С. Нєчаєв писав: «Моральним є все, що допомагає революції»[175]. В. Ленін повторив це дослівно. Удержавлення землі і промисловості, грабунок церков, глумливу пародію на вибори, деспотичний, жорстокий, централізований уряд, автократично ведена вождем партія-орден і т. п. — всі ці ідеї пропагував М. Чернишевський 1862 року[176].
Духовними предками В. Леніна були не лише П. Ткачов, С. Нєчаєв, М. Чернишевський, М. Бакунін та інші революціонери, а й Іван ІV, Петро І, Катерина ІІ, Микола І, О. Аракчєєв, Г. Потьомкін, А. Хомяков, Ф. Тютчев, М. Катков і т. п. Від них В. Ленін успадкував духовний, ідеологічний і політичний капітал московства. І слід визнати, що добре ним розпорядився, приніс Московщині великі дивіденди. Лише навербовані ним мільйони московських патріотів-немосквинів у всьому світі дали Московщині більше, ніж її золото.
Можливо, як ні в чому іншому, нездатність москвинів виявляється в народному господарстві. Держплан у Москві і його відділення в республіках, наприклад, складають календар польових робіт. Визначають, скільки і яких культур сіяти, як і коли орати, жати, молотити. Визначають те кожному найменшому колгоспові. Визначають навіть, скільки має вродити. Колгосп усі роботи мусить починати і кінчати за «графіком», тобто у визначені дні. Наче не існує дощових днів, посух, граду, буревію. Не вродить заплановане, відбирають у колгоспників усе до останньої зернини, засуджуючи їх на голодну смерть, як було 1921, 1933, 1946, 1956, 1963 років у великих розмірах, а в менших відбувається щороку. Як пророкував Салтиков-Щедрін сто років тому: «Там, де були веселі села та лани пшениці, залишився самий «порядок». Чим більше того «порядку», тим більше безладдя. «Почалася сівба, а на поле не вивезли й половини запланованих добрив. Треба сіяти, а насіння нема, бо в осінніх звітах зазначено, що є насіння, а навесні виявилося, що воно зогнило. Треба везти на поле гній, треба орати, сіяти, треба жати, а сівалки, жниварки, комбайни, трактори стоять розібрані в майстернях, чекаючи ремонту, бо запчастин не прислали. А вже відремонтовані стоять у полі нерухомі, бо знову поламалися. В одній лише Полтавській області стоять понад тисячу невідремонтованих тракторів»[177].
Український народ займається землеробством щонайменше 5 тисяч років. Московський — від ІХ ст., коли прийшли українські цивілізатори з Києва. Українці користувалися плугом ще до ІХ ст. Московський уряд посадив у XVIII ст. на Харківщині кілька сіл москвинів. Вони дряпали землю сохою ще й у ХХ ст. Газети СРСР пишуть, що в самій лише РРФСР стоять 400 тисяч непридатних до роботи сільськогосподарських машин.
Мільйони селян у СРСР марнують мільярди робочих днів через безладдя керівництва. До 1917 р. продуктивність селянської праці становила 32 кг зерна за один робочий день. У СРСР, у механізованих колгоспах, 12 кг, тобто на 266% менша, хоч колгоспники працюють на 80% довше, ніж працювали до 1917 р.
Держплан визнав найкращим травопільний спосіб проф. В. Вільямса. Проф. Д. Прянішніков критикував травопілля, науково довівши, що просапний спосіб подвоїв врожаї в Європі. В. Вільямс був членом КПРС, а Д. Прянішніков — безпартійний. Д. Прянішнікова усунули з посади. Уряд у 1930-і роки винищив фахівців, які поділяли погляди Д. Прянішнікова. Врешті зменшення виробництва зерна, м’яса, молока, яєць тощо нарешті примусило уряд СРСР визнати просапний спосіб.
М. Хрущов наказав 1954 року зорати мільйони гектарів цілинних земель, не турбуючись тим, чи це можливо. Наказ мовчки виконували. Плугів не вистачало, орали дуже мілко навіть яловий пісок. Забракло добрив, жниварок, транспорту. Наслідок — зібрали лише 30% від запланованого. Так 572 казахстанських радгоспів утратили 1962 року 250 млн. рублів. Ще більша біда прийшла, коли буревії змели орний шар. Одне слово, спланували так, як писав сто
