Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
з основи, мільйонів комуністичних «нізов», очолених «номєнклатурой» – партією в партії, за висловом Дж. Орвелла; щось, як оті СС у гітлерівській НСДАП.

Над номенклатурою вивищувалася її верхівка – ЦК КПСС, – колективний керівний орґан партії, а значить і країни. А вже над ним була влада в останній інстанції, десяток побитих маразмом та безкарністю старців із ЦК, – Політбюро ЦК КПСС; на чолі з біжучим «вождєм» – черговим Ґенеральним секретарем ЦК КПСС.

Все це примушує нас ствердити, що саме номенклатура, якийсь мільйон з десятків мільйонів комуністів та сотен мільйонів звичайного безпартійного населення – й була правлячим класом Совєцького Союзу. Була юридичним розпорядником, а значить – і власником «общєнародной собствєнності».

Між ними та трудящими масами перебувала система одержавлених профспілок, які мали відстоювати інтереси власника, правлячого класу; в жодному разі – не інтереси трудящих.

Отже, типова картина державного капіталізму з жовтими профспілками, де норма експлуатації може бути, в принципі, якою завгодно. Обмежується лише вимогами загальної стабільності суспільства. Включаючи не доведення до соціального вибуху експлуатованих мас. Втім, як вичерпно показав досвід незалежної України під керівництвом того ж самого класу, запас міцності був тоді досить солідний, – мало не десятикратний.

Та, як пригадуєте, ще сам «наш Ільіч» – засновник держави (вкупі з отим А. Ґельфандом, що Парвус) писав із цього приводу, що:

Соціалізм, то є ніщо інше, як державно-капіталістична монополія повернена на користь усього народу є постільки така, що перестала бути капіталістичною монополією.

Не дивно, що з такими поняттями… і не була «повернена», і не «перестала»; трошки схибив «наш Ільіч»…

Коли будемо порівнювати совєцький рівень життя до інших, не забудемо, що в кінці СССР був потужною індустріальною державою, яка не відставала за виробництвом «чугуна і сталі на душу насєлєнія в странє» від провідних капіталістичних країн світу.

Отже, починаємо; ми з вами десь у часи «пєрєстройкі і гласності», у другій половині восьмидесятих років XX сторіччя. Нагадаємо, що Совєцький Союз офіційно припинив своє існування 1991. Подивимось на «наші достіжєнія».

Середній заробіток в СССР складав тоді 200 рб./міс., у США він становив 1500 дол./міс. Якщо переводити за тодішнім совєцьким офіційним курсом, у 76 коп. = 1 дол. США, це вийде у 5,7 рази м е н ш е. Таким чином, як прийняти за ступінь експлуатації робітника у США – 10 %, то для СССР він становитиме, відповідно, десь 85 % (!), – от вам і «по труду»…

Переконаний комуніст цьому негайно заперечить, почне відбрехуватися, бо для комуніста відбрехатись від будь-чого, це таке ж необхідне для життя уміння, як для нас дихати: але ж, у нас «проізводітєльность труда» набагато нижче. Так, дійсно, нижче, але це знову ж, свідчить про відсталість побудованого вами «самого пєрєдового общєства». А крім того, низькою вона була там, де використовувався рабський труд, тобто, в сільському господарстві або на «вєлікіх стройках». Де саме й використовувався рабський труд. А в промисловості – так, теж була нижче, але ж не у шість разів, дурниці. Хай буде навіть і удвічі нижче, все одно – нікуди нам не подітись. Грабували трудящих…

Це – в середньому, але, була й найбільш обділена комуністами верства населення. Правильно здогадалися, саме вона – інтеліґенція. Бо, брехлива комуністична влада завжди люто ненавиділа розум та будь-які його прояви: «ішь, умний виіскался! – я тєбє покажу!!» Для університетської професури різниця в оплаті виходила чи не найбільшою, – десь удесятеро менше.

Особисто мені, як університетському професору, Москва заборгувала в цілому десь мінімально 2 млн. доларів США. А до того – яка ж ще прикрість – і на «проізводітєльность труда» послатись не можна. Бо – роз’яснюю: у покійному СССР (як і живій ще Україні) педагогічні навантаження були (та є!) у 2–2,5 рази більші, ніж у добрих людей по цілому світі.

Але, може в СССР були набагато нижчими ціни на продовольство? – можна було дешевше прожити? Подивимось. В Союзі курячі яйця, по яких «наш Нікіта Сєргєєівіч» уперше став наздоганяти та випереджувати Америку, вартували 1 рб./десяток, у США – 0,7 дол./десяток; майже те саме. Кілограм м’яса в СССР вартував 3–10 рб., а у США – 5 дол., практично те саме. Приблизно однаковою (окрім якості) була й ціна побутової техніки, зокрема – кольорових телевізорів, але, як американець на місячний заробіток міг їх набути аж три, то совецька людина лише 1/2.

Але все це – зверніть увагу, за тієї умови, що дійсно 1 долар = 76 коп. Втім, так було радше на папері, бо реальна ціна 1 долара США – ніколи не опускалася нижче від 5 рб. А тоді й середній заробіток у 200 рб./міс. обертаіться на 40 дол./міс., а це є рівень найбідніших країн світу. В Україні, однак, у 1999 – він ще знизився, сягнувши 38 дол./міс. Видавалося би – той самий нелюдський рівень совєцької експлуатації, але ж – ні! – бо трудами влади комунальні послуги, що при совєтах трималися на рівні 3–5 дол./міс. – було піднято до рівня 18–30 дол./міс. Що й відкинуло переважну більшість українського народу – далеко за межі можливості виживання. Бо ж у нас прожитковий мінімум (тільки по їжі!) складає сьогодні більше 50 дол./міс.

Як бачимо, після 1991 вдалося не тільки не обнизити норму експлуатації трудящих, довести до середньо-цивілізованого рівня, але й істотно підвищити по відношенню до СССР. А це – переконливіше, ніж будь-що інше свідчить про те, що абсолютно нічого принципово не змінилося; у кращий бік – принаймні.

* * *

Важливим для будь-якоі країни є житлове питання, подивимось, а як було з цим? «Наш Нікіта Сєргєєвіч», пам’ятаєте? – обіцяв нам, що «чєрєз 10–12 лєт каждая совєтская сємья…» Не будемо звертати уваги навіть на те, що оці «10–12 лет» треба було весь час відлічувати від біжучого моменту. Бо з цим в СССР було чи не найгірше. Наведемо просту статистику – кількість окремих помешкань на 1000 населення. Маємо: Швеція – 441, Еспанія – 393, США – 380, Канада – 351, Японія – 322; а СССР – шкода, всього лише 119 – втричі менше. Кажуть люди, – рівень Кенії або Уганди.

Середній метраж на душу населення? І з цим, чи не найгірше: США – 36 м кв.; у Швеції на зека в тюрмі відводилося 16 м кв. та сперечалися, а не замало? В СССР – 13 м кв. на одного. В Кенії та Уганді було дещо ліпше – 15 м кв.

А, як мені хтось стане правити, що в СССР,

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: