Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю - Арі Турунен

захищала цей кордон за допомогою своїх швидких військових кораблів, великих катапульт і порохової зброї. Південна Сун була за багатьма критеріями більш заможною державою, ніж у минулому імперія Сун. Під час візиту до Ханчжоу чиновники з Кайфена були вражені його жвавим економічним життям. Розташування Ханчжоу було ідеальним для торгівлі. Місто, розташоване біля ріки Цяньтан, відділяє від моря лише невелика відстань. Ханчжоу також є південним кінцевим пунктом Великого китайського каналу, найбільшого у світі рукотворного водного шляху, що має сполучення з Пекіном. За допомогою каналу, побудованого у 609 р., вантажні судна могли перевозити товари з середньою швидкістю 75 кілометрів на день, тобто в два рази швидше від возів, запряжених волами. До того ж перевезення товару кораб­лями було вигіднішим. Канал з’єднав Ханчжоу з північним боком ріки Янцзи, якою кораблі змогли ходити аж до Сичуаню.

Ханчжоу приймав мандрівників з Японії, Кореї, В’єтнаму. У місті можна було зустріти представників усіх віросповідань: несторіан, зороастрійців, індуїстів, іудеїв і мусульман. Високий рівень освіченості створив чудові передумови торгівлі з іноземцями. Останнім навіть надавали пільги під час сплати податків, аби дати можливість заробити більше. Також їм дозволялось переселятися до Китаю й брати шлюб із місцевими мешканцями. За допомогою широкої торгової мережі, створеної арабами та персами, до Китаю завозили прянощі та парфуми. Їх, у свою чергу, обмінювали на шовк, фарфор і вироби з міді.

Торгівля у Ханчжоу пришвидшила створення карт і розвиток мореплавства. Одним із найвидатніших учених і мандрівників Ханчжоу був Шень Куо (1031—1095), який особливо цікавився корисними копалинами гір Тайхан. Він зрозумів, що ці гори колись були дном моря. Шень Куо сприяв розвиткові багатьох галузей науки, зокрема астрономії, математики, металургії, медицини та картографії. Він упорядкував перший докладний атлас Китаю, визначивши контури навдивовижу точно, і зробив детальний опис функціонування компаса. Шень Куо зрозумів різницю між географічною північчю та магнітною північчю. Написана ним у 1088 р. велика збірка есеїв розкриває широку обізнаність цього талановитого держслужбовця. Збірка навіть містить перший китайський опис механізму роботи доку.

Китайські кораблі були у XI ст. шедевром інженерного мистецтва та предметом подиву на просторах Світового океану. На вітрильниках були водонепроникні відсіки, вмонтований каркас, чотири палуби, вони могли вмістити близько тисячі осіб. Кораблі мали об’єднані зі стерном штурвали. Шість великих щогл були встановлені одна за одною так, щоб вітрила не перекривалися між собою. У такий спосіб можна було ефективніше використовувати силу вітру.

Також на вітрильних суднах був морський компас. Іще за часів династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.) китайці збагнули, що під дією магнітного поля металічні частинки розташовуються у напрямку північ—південь. Тому здогадалися помістити металічну голку в резервуар із водою, розташований на дерев’яній основі. За часів династії Сун цей винахід почали використовувати як морський компас. Одночасно з цим було відкрито магнітне схилення, тобто різницю між реальним напрямком і показником компаса, що підвищило точність навігації. Карти Китаю та узбережжя моря вражають своєю точністю. На карті 1137 р. чітко вирізняються розміщені на сітці річки Китаю та узбережжя моря.

Океанські кораблі перевозили китайський шовк, чай, мідні монети та кераміку з Ханчжоу до Кореї та Японії.

За допомогою добре спроектованих вітрил і мусонних вітрів кораблі плавали також до Південно-Східної Азії, Індії, Близького Сходу та Африки. У 1973 р. на узбережжі Південного Китаю було знайдено залишки китайського судна, що допомогли зрозуміти особливості світового ринку минулих часів. На судні, що затонуло у 1277 р., знайшли 2500 кілограмів ароматичної деревини з Південно-Східної Азії, перець, бетель, горіх і корицю з Південної Індії, амбру із Сомалі.

Ринок процвітав, і влада зрозуміла, що податки краще збирати готівкою, ніж роботою, виконаною населенням. До династії Сун у Китаї користувалися монетами, виготовленими з трьох різних металів: з міді — на півночі, із заліза та свинцю — на півдні. За доби Сун було запроваджено єдину для всіх китайців валюту: мідні монети. Проте витрати на їхнє виготовлення призвели до значної нестачі міді, тому для вирішення проблеми ввели ощадні сертифікати, фейцянь, або «летючі гроші». Це були попередники паперових грошей. Самі ж паперові гроші почали друкувати в Китаї у 1024 р. Це надихнуло на застосування нових грошових документів: боргових розписок і векселів.

Кількість купців і ремісників у містах збільшувалася, що породило вишуканий триб життя, якому століттями дивувалися іноземці. У Китаї налічувалося тринадцять тисяч держслужбовців, вісім тисяч із них мешкали у Ханчжоу. Крім державної служби, значна кількість освіченого населення працювала, зокрема адвокатами та дієтологами. Міська культура процвітала, разом із чудовими ресторанами та чайними кімнатами.

Чай, шовк і порцеляна

Чайна культура в Ханчжоу була на висоті. Порцелянові чайні чашки, вкриті бездоганної якості глазур’ю, цінувалися на вагу золота. Гурмани просиджували годинами, обговорюючи найкращі сорти чаю, зовсім як поціновувачі вина у ресторанах Мішлен. Значення чаю для процвітання Ханчжоу було величезним. Його вирощували тут, а також доставляли великими каналами з півдня Китаю, з Юньнань та Гуандун. Чай був не тільки смачним, а й надзвичайно корисним, підбадьорливим напоєм. За часів династії Сун чай почали дедалі частіше пити, заварюючи його у кип’ятку. Отже, люди менше вживали зіпсовану питну воду.

Другим важливим винаходом, що покращив умови життя людей, було виробництво бавовни. Остання не була такою дорогою, як шовк, до того ж вона набагато приємніша на дотик, ніж конопляна тканина. Бавовну можна було прати, а чистий одяг також захищав од бактерій.

Покращення умов гігієни сприяло також збільшенню приросту населення. На території Південної Сун уздовж каналів виростали численні міста-мільйонники. На той час в імперії мешкало п’ятдесят мільйонів осіб. До 1200 р. Ханчжоу був, очевидно, найбільшим містом у світі, з населенням понад мільйон, ба навіть два мільйони жителів. Принаймні це місто було у сорок разів більшим за Лондон, де на той час