Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Микола Сивіцький
З доповіді доктора Е. Цегельського дізнаємось про існування 750 хорів, двох диригентських курсів, у яких 168 учасників, про організацію заочного курсу теорії композиції, яким користаються 350 осіб. Інший розділ культурної роботи — це організація народних театрів. При У ЦК організаційно охоплено 1168 театральних гуртків, що об'єднують 35 000 членів, які дали 66 900 вистав для 500 000 глядачів.
Викладену інформацію доповнює стаття про бурси, опублікована у часописі «Краківські Вісті» 23.3 ц.р. Нині у ГГ існують 102 українські бурси, в яких проживає 6 179 вихованців (3618 хлопців і 2561 дівчина). В минулому шкільному році існувало 75 бурс з 3 672 вихованцями. Крім цього, українська молодь з професійних шкіл і гімназій у минулому шкільному році користувалася стипендіями у квоті 1 672 565 злотих. З огляду на професію батьків у нинішньому шкільному році стипендії отримують: 966 дітей селян, 183 — вчителів, 140 — робітників, 45 — священиків, 30 — ремісників і 297 — різних — разом у нинішньому шкільному році стипендії отримують 1766 молодих людей з професійних шкіл і гімназій загальною квотою 106 560 злотих щомісяця.
Додаток 5
УКРАЇНСЬКА ОСВІТА В ГАЛИЧИНІ
У часописі «Краківські Вісті» за 5.VIII. [1943] знаходимо таке порівняння стану українського шкільництва на терені нинішнього Дистрикту Галичина зі станом за польських часів: українських дошкільних закладів нині 79 постійних (за польських часів 60), сезонних 1400 (564), у них дітей 83000 (23829). Загальних державних шкіл нині існує 3200 (132), приватних — 0 (33), у них дітей 510 000 (441 000), вчителів 7300 (2805). Державних гімназій існує 10 (7), приватних 0 (17), вчительських семінарій 3 (0), малих духовних семінарій 2 (10), у цих школах вчителів 250 (242) і учнів 6025 (5750). Професійних шкіл існує 82 (1), приватних 0 (11), в них учителів 500 (38), молоді 10 000 (1270). Серед професійних шкіл: промислових чоловічих 22 (0), промислових жіночих 14 (2), торговельних 29 (4), рільничо-господарських 15 (3). У шкільному 1942/43 р. на Галичині має бути створено 53 нові українські професійні школи. «Краківські Вісті» підкреслюють брак учителів і те, що шкільне керівництво організувало у семи містах Галичини курси для помічників учителів загальних шкіл, на яких повинні скласти іспити на атестат про середню освіту 2000 кандидатів, і таким чином загальне шкільництво отримає 2000 кваліфікованих учителів.
Додаток 6
[РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ПОЛЬЩІ]
Відбуваються насправді глибокі зміни в українському суспільстві, які поляки повинні усвідомити. Українці, допавшись до посад, магазинів, робочих місць, насичуються економічно, хочуть збагатіти, нахапати якнайбільше матеріальних благ. Разом з тим сприятливі умови для культурного розвитку множать серед них людей європейського кшталту. Коли у нас повний застій у формуванні висококваліфікованих людей розумової праці, бо у підпілля перейшла навіть середня освіта, українці зміцнюються новими кадрами вихованих у західній еміграції інженерів, аграріїв, науковців, журналістів, кооператорів, а одночасно вони мають тут відкриті гімназії і створені у Львові інститути. У Празі продовжує працювати Український Вільний Інститут, Українська Політехніка — у Братиславі, Українська Господарча Академія і Український Технічно-Господарчий Інститут — в Подєбрадах. У всіх німецьких університетах розсіяні українці, де-не-де утворюючи навіть значні осередки, як у Берліні, Відні та в Граці. Пожвавлення культурного руху можна спостерігати у Львові, де працюють спілки українських письменників і художників (Спілка Українських Письменників і Спілка Українських Образотворчих Митців), виник Інститут Народної Творчості (вул. Францисканська, 7), підпорядкований УЦК, який організовує львівське і «галицьке» культурне життя, творить концертне бюро, режисерські курси, музичний кабінет, фінансує виставки. Всюди ці театральні й хорові осередки відновлюються, працюють над репертуаром народних вистав і пісень, сильно впливаючи на зміцнення почуття української національної ідентичності. У містах організовуються «Свята української книги і преси» разом з виставками книжок і газет.
Додаток 7
ЗВІТ ПРО РОЗМОВИ З ПРЕДСТАВНИКАМИ УКРАЇНЦІВ
До керівництва Конфедерації Народу звернувся один з греко-католицьких священиків із середовища митрополита Шептицького з пропозицією почати розмови з українськими діячами. З огляду на мій від'їзд до Львова я уповноважений вищеназваною організацією до проведення цих розмов.
Після прибуття до Львова я виявив, що серед українців нині існують тільки дві реальні політичні сили. Однією з них є греко-католицький клір на чолі з митрополитом Шептицьким, а другою є ОУН, яка, здається, не виходить зі стану розколу на групи бандерівців і мельниківців. Тому прийняв рішення почати розмови з митрополитом Шептицьким і з представниками командування ОУН. Ці розмови, безперечно, мали суто інформаційний характер. Я виступав на них як людина, що цікавиться українською проблемою, а не уповноважений певних польських діячів.
Розмова з митрополитом Шептицьким
Розмова, яку я провів з митрополитом Шептицьким, тривала приблизно півтори години і відбулася в дуже приязній атмосфері.
Її темою була можливість польсько-українського порозуміння і майбутніх польсько-українських відносин. Напочатку мій співрозмовник дуже гострими словами засудив діяльність бандерівців, які, на його думку, роблять дурниці і взагалі є несерйозними людьми. Зазначений факт, на думку митрополита, утруднює встановлення відносин між польськими і українськими діячами, бо, крім ОУН, нема політичної організації, яка мала б впливи на українські маси.
Говорячи про майбутнє, мій співрозмовник обмежив тему розмови до польсько-українських відносин у межах польської державності. Зі свого боку я намагався дізнатися про його ставлення до можливості виникнення незалежної України за Збручем, але і в цій справі він уникав визначеності.
При обговоренні майбутнього митрополит виразно підкреслив, що Польща повинна стати правовою державою, надзвичайно гострими словами охарактеризувавши поведінку
