Малиновий Клин - Дмитро Білий

Внаслідок такого радикального рішення "кубанської проблеми" офіційна кількість українського населення Кубані катастрофічно зменшилася. Згідно з даними Загальносоюзного перепису населення 1959 р. українців у Краснодарському краю офіційно було ... 3,9 %.

Але ж не могли безслідно щезнути мільйони українців, які населяли Північний Кавказ. Фактично українцям Кубані було заборонено бути українцями.

Слухняно виконуючи сталінську директиву про знищення української культури на Північному Кавказі, президія Північно-Кавказького крайового виконавчого комітету видала відповідну постанову від 26 грудня 1932 р. Окремо в цій постанові наказувалося:

"...2. Перевести к 1-му января 1933 г. все делопроизводство советских организаций в станицах й районах на русский язык.

3. В 3-дневный срок перевести все украинизованые газеты на русский язык, а также листовки, брошюрки, стенгазеты, многотиражки

и прочую литературу, виходившую на украинском языке и в дальнейшем издавать их на русском языке. Перевести преподавание на всех работающих краткосрочных курсах (советских, педагогических, колхозных) на русский язык. Предложить КрайОНО подготовить необходимые мероприятия для перевода к осени 1933 г. Преподавания во всех школах на язык..."

Для виконання цієї драконівської постанови, що разом перекреслювала всі досягнення українського національно-культурного відродження на Північному Кавказі і Кубані, долю десятків тисяч вчителів, студентів, культурних діячів, була створена спецкомісія, яку очолив завідуючий ПККВНО (Північно-Кавказький Крайовий Відділ Народної Освіти) Лизлов. 22 квітня 1933 р. в Наркомос РСФРР прийшов звіт про наслідки діяльності спецкомісії. В ньому зазначалося:

"В конце 1932 г... на Северном Кавказе на украинском языке работало 1609 школ І ступени с 221463 учащимися, й с 558 учителями, 259 школ II ступени с 42148 учащимися й с 1552 преподавателями, 12 педагогических техникумов, краткосрочные педагогические курсы и сеть политпросвету-чреждений.

К настоящему времени во исполнение решений директивних организаций по краю проведена следующая работа:

1) Срок окончательного перевода на русский язык работы начальной и средней школы установлен 1 сентября 1933 г. С февраля во всех школах края прекращено преподавание украинского языка как спецпредмета.

2) ...К 1 марта 1933 г. во всех украинских педагогических техникумах преподавание полностью переведено на русский язык...

В Уманском и Полтавском педтехникумах полностью обновлен преподавательский состав, а в других техникумах частично...

Работа всех краткосрочных курсов переведена полностью на русский язык в декабре 1932 г., тогда же переведена на русский язык работа всех политпросветучреждений..."

Та все ж корінні кубанці-українці не були остаточно знищені. Адже той величезний пласт культури, славна історія Кубані, що продовжувала жити у розповідях і переказах, ті дивовижні пісні і традиції не могли безслідно зникнути, як не може щезнути і душа народу. Нерідко траплялися випадки, коли переселенці з Росії і Білорусії під впливом корінного населення вивчали українську мову і користувалися нею, співали українські пісні, зберігали старовинні звичаї і традиції.

Так і склався сумний парадокс на Кубані — у багатьох районах і досі більшість населення розмовляє українською мовою, зберігає українські традиції, але не має змоги ні вчитися рідною мовою, ні читати українські книжки, часописи і газети, ні навіть офіційно називатися українцями.

Однак зараз після довгих часів принижень і поневірянь українці Кубані, хоч і повільно, але цілеспрямовано повертаються до своїх духовних цінностей, до своєї історичної культурної спадщини. Цьому сприяють, зокрема, багато кубанських письменників та вчених, віддані своїй справі ентузіасти-краєзнавці, Кубанський Козачий Хор, могутній процес відродження козацтва на Кубані, коли забута спадщина, здавалося б, назавжди знищена, повертається до справжніх кубанських козаків.

З покоління в покоління передаються в кубанських станицях українські пісні, мова, традиції. З дня народження дитина всотує всі звичаї, перенесені з України. І хоча на уроках навчання ведеться російською мовою, але на перервах, вдома і діти, і вчителі розмовляють українською. Так, багато було знищено, багато забуто і багато втрачено, але цей процес відродження вже почався, і він невідворотний. "Малиновий клин" — славна і вічна Кубань назавжди залишиться незнищенним козацьким краєм нащадків славної Запорозької Січі.

Колективізація, розкуркулення і голодомор 1929-1933 рр. за своїми "масштабами" — ледь не найбільш жахливі злочини в історії людства. Якщо в історії траплялился випадки, коли завойовники, або колонізатори проводили масовий геноцид населення підкорених земель, то в Україні і Кубані його здійснила влада, яка урочисто проголосила себе "робітничо-селянською".

В ці роки українцям Кубані був нанесений тяжкий удар — найкращі господарі вмерли від голоду на найродючіших землях в країні або були виселені на Північ, найбільш непокірні загинули в нерівній повстанській боротьбі, свідомі носії національної культури — вчителі, письменники, вчені, митці — опинилися в еміграції або загинули від кривавих репресій. Все це було спрямовано на те, щоб зламати в кубанцях дух гордої незалежності, перетворити запорозьких нащадків на слухняних виконавців кремлівських вказівок.

Ще нескінченним шляхом тягнулися на Урал ешелони з приреченими на рабську працю і смерть сотнями тисяч кубанців, а в їхні рідні станиці та хутори прямували нові поселенці.

Документи свідчать, що акція, спрямована на знищення корінних мешканців Кубані і заселення їхніх земель вихідцями з центральних і північних районів Росії, була спланована до дрібниць і розроблялася на всіх рівнях влади. Вже за тиждень до трагічного виселення станиці Полтавської, найбільш волелюбної і освіченої на Північному Кавказі, застнаркома з військових і морських справ М. Тухачевський підписав таємну директиву, згідно з якою до 10 січня 1933 р. серед військових проводився набір "особливо надійних в політичному відношенні" для заселення спустошеної станиці. Особливо підкреслювалося, що "уроженцы Северного Кавказа й Украины вербовке не подлежат".

Ця директива розповсюджувалася й на інші станиці та хутори. Переселенців відправляли на Кубань прямо з військових частин, а їхні родини — окремими ешелонами. Таким чином Сталін одночасно вирішив два питання — відновив необхідну кількість трудівників у колгоспах і змінив неслухняних козаків більш лояльним до радянської влади населенням. Так, Полтавська станиця була заселена працівниками ГПУ на 50%, а Ново-Рождественська — на 100%. Новоприбулих забезпечували конфіскованими у виселених хліборобів будівлями, майном, інвентарем.