Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
кров’ю розважав можливість атомової війни у семидесяті роки, та запевняв: нічого страшного не трапиться, як у ній загинуть повністю такі невеликі народи, як то кубинці або якісь чехи. Зате в усьому світі остаточно переможе совєцький соціалізм. Тобто – уточнимо, – монопольний держкапіталізм із найвищою у світі нормою експлуатації; керований з Москви.

Аби не бути запідозреними у пристрасті, наведемо офіційне совєцьке формулювання цього постулату, оприлюднене десь у середині семидесятих. З передмови до книжки американця Поля Кроссера «Діалектика військової технології та її наслідки», Москва, 1975, с. 16:

У ракетно-ядерній війні, якщо їй не вдасться запобігти, перемога буде на боці країн світової соціалістичної системи, що відстоюють прогресивну висхідну тенденцію у суспільному розвиткові та такою, що має всі новітні види озброєння та бойової техніки, а також підтримку трудящих усіх країн.

Тут особливо зворушливо бринить останнє: «трудящих усіх країн». А значить і тих, що мають бути повністю знищені в перебігу такої війни; як оті чехи або кубинці, яких не жалко заради перемоги соціалізму в усьому світі. Що думають ті самі люди, або подібні їм, про все це сьогодні – важко сказати, але слід пам’ятати, що в їх руках і досі знаходиться більша половина атомового арсеналу світу. Та ще й про те, що їм однаково чужі, як елементарна логіка, так і здоровий глузд. Про це не можна забувати ні на мить.

Сьогодні, по Чорнобилі, згубність атомової війни стала для тих, хто зберіг рештки розуму – очевидною, але півстоліття тому…

Отже, не забудемо, що першим, хто так коротко, але вичерпно ясно попередив світ про цю планетарну небезпеку – був саме Степан Бандера. Віддамо належне генієві цієї великої людини.

Але, час плине та в Кремлі не сплять. У Мюнхені, на сходах офісу 12 жовтня 1957 гине український журналіст Лев Ребет, той самий, що підтримував та роздував так сприятливу для Москви опозицію в ЗЧ ОУН. Вбивство практично досконале, бо розтин визначає загибель від серцевого нападу, та ніщо не свідчить про постріл убивці в обличчя жертви синільною кислотою. За допомогою спеціальноі пістолі, сконструйованої у Москві, «в хозяйствє Жєлєзнова».

Убивство не могло бути, ясна річ, зовсім уже несподіваним, історія кагебістських полювань на Степана Бандеру, – це окремий том; чого тут тільки не було! За повоєнні роки трьох совєцьких агентів арештувала американська Сі-Ай-Ей, двох вистежила німецька поліція; зірвано було план викрадення дітей С. Бандери. Але, не забудемо, що політичних емігрантів ніхто спеціально не охороняє, та сили були не співрозмірні.

До цього не вадить, можливо, нагадати, що лише за роки 1951–1959 у Федеративній республіці Німеччині було заарештовано або викрито, одне слово – знешкоджено, загалом 18 299 більшовицьких шпигунів, але то ж були далеко не всі…

У Кремлі – свято, торжествують: нарешті винайдений засіб досконалого мордування, досконалого скритовбивства. Відкрита, можна сказати, дорога до світлого майбутнього: кого ні замордуй – все зійде, – на розробників і виконавців щедро сиплеться дощ «правітєльствєнних наград».

* * *

Перша удача підбадьорює, надихає московських убивць, – Хрущова з Шєлєпіним, та вони через два роки насилають того ж таки щастивого скритовбивцю КҐБ Богдана Сташінского для наступного, головного скритовбивства. Воно теж, ніби блискуче вдається, та 15.10.1959 падає на сходинах свого дому у Мюнхені, Крайтмайрштрассе 7, – замордований Степан Бандера: черговий серцевий напад, споводований доброю давкою синільної кислоти в обличчя зі секретної пістолі.

Але, знайшлися у світі й проникливі люди, що відразу побачили руку Москви. Аргентинський журналіст Енріке Мартінес Кодо, у статті «Особистість героя» в газеті «Ель Пуебло» («Нарід») № 19 505, від 31.10.1959 (Буенас Айрес), – чітко схарактеризував це, як «помсту Хрущова, помсту Москви». Наприкінці статті він пише, варто це навести, що:

Але дуже помиляються ті, хто вірить, що смерть Степана Бандери покладе хрест на визвольних прагненнях багатостраждального українського народу. Тепер, більше ніж будь-коли раніше, ім’я Степана Бандери стане насправді визвольним прапором народів, поневолених червоною комуністичною диктатурою.

Однак, офіційні підозри в убивсті з’являються лише тоді, коли було, хоч і з порядним запізненням оприлюднено 9.12.1959 дані медичного розтину, який показав наявність в організмі убитого певної кількості ціанідів. Отже, яка шкода, так і не винайшли в московському «хозяйствє Жєлєзнова» (а, як насправді – то Хрущова-Шєлєпіна) – засобу досконалого морду; марно пішли оті «правітєльствєнниє награди» розробникам… Але, це у них не новина, радше – правило.

Втім, часткові невдачі не розхолоджували Москву у пошуках методів досконалого скритовбивства. Менше двох десятків років по С. Бандері було винайдене мало не досконале рішення: Замість пістолі з отрутою, – легка парасолька з голкою на кінці, обмазаною кураре, або ще чимось. Так був убитий в лондонському метро болгарський емігрант, письменник-антикомуніст Марков.

Потім, коли Р. Рейган, аби остаточно добити московську імперію Зла – оприлюднив програму «зоряних воєн», – до неї відразу пристали з десяток європейських учених та інженерів. Але, яка шкода! – більше половини з них незабаром померло, впродовж кількох місяців. Причиною смерті став – дивно – той самий нещасний випадок: ураження електричним струмом у власній ванні.

Там, у них, не надто про це й розводилися, сенсації не робили. Бо, в сучасному світі з його інтернетами та комп’ютерами, дещо підзабули, на жаль, речі, яких колись знала мало не кожна дитина. Зокрема те, що один випадок – то випадок, два випадки – то співпадіння, а вже три випадки – то є система. А системою – завжди має хтось керувати…

Але, бодай підтвердження факту атентату ще нічого прояснити не могло; допомогла цьому тільки вона ж – сама совєцька система.

Агент Хрущова й Шєлєпіна, убивця Л. Ребета і С. Бандери, Богдан Сташінскій, – не був хороброю людиною, таких у цьому відомстві не буває. Як звичайно у КҐБ – звичайне людське ніщо, безпринципне, в міру підле, в міру боягузливе: героїв там не відшукати. Але він, навіть отримавши за свій злочин «ордєн Красного Знамєні» (пишайтеся кумпаном, інші «ордєноносци»!), не міг не замислюватися над своєю подальшою долею.

Він мав створити досконале скритовбивство, але… Воно вдалося першого, так би мовити, пробного разу, та не вийшло, щоправда – не з його вини, того другого – найбільш відповідального разу.

Нових доручень йому не давали, утримували за так, та його почали поволі гризти сумніви. Він надто добре знав середовище, в якому провів не один рік, при чому – наскрізь, з верхівки та аж до самого низу. Добре знав, що людині нового суспільства відібрати людське життя – не важче, ніж висякатись; особливо, як цього – поготів, вимагають «державні

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: