Кохання гетьмана Мазепи - Сергій Олегович Павленко

Пасек, який поєднував у своїх спогадах правду з фантастичними вигадками, плітками і був, за висновком польського літературознавця Олександра Брюкнера, «неймовірним брехуном», вирішив погамувати свою образу на І. Мазепу — «з ніг до голови козака» (у Варшаві це звучало зневажливо), вдаючись до літературної помсти. Під його пером народилася зневажлива оповідка про любовну пригоду І. Мазепи з дружиною польського шляхтича Фальбовського. Автор не шкодує сатиричних фарб, аби знеславити свого недавнього кривдника. За версією Пасека, І. Мазепа потаємно вчащав до дружини його сусіда на Волині. Граф Фальбовський викрив їх стосунки. Він, роздягнувши (Мазепу. — Авт.) догола, посадив його лицем до хвоста, а задом до конячої голови на його власного коня, знявши з того кульбаку. Руки зв’язали ззаду, а ноги підв’язали під черево коня.

На бахмата, з природи доволі прудкого, нагукали, вдарили його канчуками та ще й, зірвавши йому з голови ковпак, стрілили над ним кілька разів. Бахмат скочив додому, як скажений. А треба було їхати через густі хащі: глід, ліщину, грущину, терни, не просторим шляхом, але стежками. Кінь пам’ятав цю дорогу додому, бо часто тудою ходив, як звичайно буває, коли їздять потай манівцями, а не гостинцем. І треба було по дорозі часто прихилятися, тримаючи віжки в руках, обминати небезпечні, густі місця. Та й тоді, бувало, гілка вдарить часом по голові і одежину роздере. Отже можна уявити собі, скільки залишилось поранень на голому, сидячому задом до конячої голови, тілі після того, як прудкий і переляканий кінь від страху і болю летів наосліп, куди його ноги несли, аж перебіг ті хащі. Фальбовський затримав тих його двох чи трьох прибічних, що їхали з Мазепою, щоб не було кому його рятувати. Добравшися додому, Мазепа ввесь змерзлий припав до воріт і гукнув: «Сторожу!» Сторож, пізнавши голос, відчинив ворота, але, побачивши опудало, знов зачинив їх і втік. Мазепа викликав усіх із двору. Люди заглядали через ворота, хрестилися. Він заявив, що це справді їхній пан. Вони не вірили. Ледве його пустили, коли вже, пошмаганий і змерзлий, майже не міг говорити».

Те, що Пасек користувався якоюсь пліткою або, як вважає Х. Пеленська, найвірогідніше, сам «створив свій власний мотив Іполіта», «образ людини, покараної за допомогою коня», не підлягає сумніву. Саме тоді у Польщі між 1687 і 1693 роками Станіслав Морштин, а в 1696 році Алян Бардзінський переклали «Іполіта» Сенеки. Головний герой цього твору був звинувачений у перелюбстві і покараний прив’язанням до наляканих коней. У Польщі й до 1687 року були поширені твори Сенеки, і Пасек міг читати їх у латиномовному оригіналі.

Важливим доказом фантазії автора став зафіксований пізніше польським мемуаристом-хронікером Еразмом ІІ Отвіновським (між 1696–1728 рр.), графом Красінським переказ про подібне перелюбство І. Мазепи з дружиною генерала артилерії Мартина Конського. Подробиці тут дещо інші — роздягнутого Мазепу вже у Белзькому воєводстві вимазано липкою рідиною, обсипано пір’ям і прив’язано до степового коня, який привіз коханця аж на ярмарок в Україну. Оскільки Станіслав Фальбовський був реальною особою, то ми припускаємо, що Е. Отвіновський або його сучасники, засумнівавшись у причетності пані Фальбовської до згаданого, зробили відповідну поправку до плітки чи літературної легенди Пасека (граф Красінський, знаючи про спільне навчання М. Конського з І. Мазепою артилерійської справи, їх дружбу, мабуть, здогадно відніс любовну історію до їх взаємин).

Пасек жив до 1701 р. (народився у 1636 р.). Отже, йому муляло гетьманство І. Мазепи, а тому свої тенденційні спогади, недоброзичливі згадки про свого недруга він міг поширювати у наближеному оточенні. Не випадково поголос про амурні діла молодості гетьмана ходив у варшавських колах. Французький посол при Карлові ХІІ та королі С. Лещинському Жак Луї д’Уссон маркіз де Бонак, наприклад, у власних мемуарах зазначив: «Мазепа упадав біля однієї дами високого походження. Чоловік цієї дами, помітивши їхні стосунки, попередив Мазепу, щоб той припинив свої візити, але Мазепа не зважав на його попередження, і ревнивець помстився за свою ганьбу. Він звелів роздягнути Мазепу догола, намастити його медом та обсипати пір’ям. Потім його прив’язали до коня і відпустили на волю. Сором, якого зазнав Мазепа, не дозволив йому повернутися додому й показатися перед своїми друзями. Він поспішив на Україну».

У кінці ХІХ століття історик І. Каманін знайшов в архівах своєрідне спростування викладених вище версій з життя гетьмана. Це розвідна справа 1663 року володимирського судді Яна Загоровського та його молодої дружини Олени, у якої він знайшов чимало подарунків від двадцятичотирирічного Мазепи. Ясна річ, що такого факту для розлучення було замало, а тому ревнивий чоловік звинувачував дружину та її залицяльника мало не в замаху на власне життя. Мазепа тоді не був засуджений, і з цього випливає простий висновок: доказів протиправних дій молодого шляхтича Загоровський не мав. Володимирський суддя, аби виграти майновий процес, звинуватив дружину також у любовних зв’язках з князем Дмитром Вишневецьким, якимсь Убишем та іншими.

Ф. Уманець сумнівається, що цей загалом типовий «нормальний шлюборозлучний процес» ліг в основу спогадів Я. Пасека, бо, мовляв, випадок, про який він говорить, «очевидно, був скандалом на всю Польщу». Зауважимо на це, що гіперболізовану скандальність інцидентові все ж таки надало перо недруга Мазепи. Пасек, як мовиться, з мухи зробив слона. Дізнавшись з третіх чи четвертих вуст про якісь вторинні відомості, плітки про розлучну справу, він дав волю своїй уяві.

На спільність фабульної ж основи фантазії Пасека і реального судового процесу вказує зізнання свідка з боку Загоровського про перехоплений лист від Мазепи. Перехоплює листування закоханих і пасеківський Фальбовський. Така спільна об’єднуюча деталь малоймовірна в інтимному житті одного й того ж героя.

О. Лазаревський пов’язує відставку Мазепи зі служби у короля у 1663 році не із скандальним інцидентом, а з невдалим виконанням ним дипломатичної місії до новообраного українського гетьмана — «намірився передати Тетері клейноди — без участі ловчого», що було порушенням королівської інструкції. «Легковажність Мазепи, та ще в такій важливій справі, природно, могла відвести від нього милість короля, і Мазепі залишалося одне — піти», — зазначає