Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Н.І. Титова взагалі не погоджується із тим, що саме земля є об'єктом земельного права; натомість, вона вважає за необхідне вживати поняття "землі". На її думку, термін "земля" (котра є специфічним майном, об'єктом цивільного права) "означає певну відокремлену від природного середовища працею людини частину (масу) речовини ..."[7] Натомість, "землі" як об'єкт земельного та екологічного права - "органічний компонент екосистеми, не вилучений з довкілля, який тісно взаємодіє з іншими природними об'єктами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо)"[8]. Зазначимо, що точка зору Н.І. Титової, безумовно, заслуговує на увагу, проте не є загальноприйнятою у правовій доктрині та не відображена на достатньому рівні у чинному законодавстві.

На наш погляд, поняття землі може бути істотно конкретизоване і уточнене на підставі законодавчого визначення земельної ділянки (див. ст. 79 ЗКУ та коментар до неї).

Виходячи із згаданих вище положень законодавства, а також із підходів, що висловлюються у науці земельного права, видається, що в земельному праві поняття "земля" вживається у розумінні земної поверхні та простору над та під нею на висоту та глибину, необхідну для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (у тому числі її забудови), включаючи ґрунтовий покриву межах цього простору.

До частини другої. Ч. 2 ст. 1 ЗКУ відтворює перше речення ч. 2 ст. 14 Конституції України. Щодо змісту юридичних гарантій права власності на землю див. ст.ст. 152-161 розділу V "Гарантії прав на землю" ЗКУ та коментар до них.

До частини третьої. Положення ч. 3 коментованої статті кореспондують припису ч. 3 ст. 13 Конституції України, згідно із якою "власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству'".

Обов'язок "не ... завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства", закріплений коментованою частиною, розкритий у положеннях ст.ст. 91, 103-109 ЗКУ та коментарі до них.

Обов'язок не "погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі", передбачений коментованою нормою, випливає із положень ч. 1 ст. 50 Конституції України {"кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля ...") і конкретизується у ст.ст. 162-168 глави 26 "Завдання, зміст і порядок охорони земель" ЗКУ та нормативно-правових актах, виданих на їх розвиток та виконання (див. коментар до зазначених статей).

   1. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

   2. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

   3. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До частини першої. ЗКУ призначений для регулювання земельних відносин.

У ч. 1 ст. 2 ЗКУ земельні відносини визначені як "суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею", тобто відносини власності на землю (див. ч. 1 ст. 78 ЗКУ та коментар до неї). Такий підхід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення земель[9], здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо.

Тому слід вважати, що визначення ч. 1 ст. 2 не відповідає навіть змісту самого ЗКУ, яким регулюються не лише відносини власності на землю, а й інші різновиди земельних відносин.

У правовій доктрині існує чимало альтернативних визначень земельних відносин. Зокрема, В.В. Носік визначає земельні відносини як "врегульовані нормами та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини, що виникають між суб'єктами у процесі здійснення права власності на землю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як основного національного багатства, захисту суб'єктивних земельних прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави"[10].

На думку М.В. Шульги, предметом земельного права є "вольові суспільні відносини, об'єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забезпечує належне існування флори і фауни та .життєдіяльності людини"[11].

Таким чином, більш вірною видається загальновизнана в доктрині земельного права точка зору, за якою земельними вважаються відносини, що пов'язані із використанням, охороною та відтворенням земель (землі).

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке розуміння предмету земельного права (або "права нерухомості"), як такого, що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові відносини[12]. Чинне земельне законодавство України не дає підстав для такого розуміння земельних відносин.

До частини другої. Коментована норма визначає суб'єктами земельних відносин (1) громадян, (2) юридичних осіб, (3) органи